Таким чином, сучасний стан, внутрішні умови і прогресивні тенденції, що позначилися в розвитку промисловості, дають підстави позитивно оцінювати потенційні можливості промислового комплексу стати основним носієм науково-технологічного прогресу та джерелом зростання національної конкурентоспроможності. Проте слід враховувати, що це масштабна і капіталоємна проблема, тому її розв’язання доцільно вести за трьома пріоритетними напрямами, функціональний зміст яких складатиме:
структурно-технологічна перебудова промислового комплексу;
активізація інноваційної діяльності;
скорочення енергоємності виробництва.
Така реструктуризація проблеми дає можливість зосередити увагу на найболючих місцях вітчизняної промисловості і запобігти розпорошенню обмежених фінансових ресурсів. У свою чергу кожен з цих цільових напрямів має спиратися на комплекс завдань, які одночасно будуть виступати як елементи «дерева цілей» з розв’язання проблеми і як управлінський інструментар підтримки пріоритетів.
Структурно-технологічному вдосконаленню виробництва, зокрема буде сприяти вирішення таких завдань:
забезпечення більш повного використання національних науково-технічних розробок, новітніх результатів фундаментальних і прикладних досліджень, при широкому залученні переваг, які відкривають процеси інтеграції і глобалізації;
поглиблення потенціалу промислово-технологічної переробки та створення умов для вдосконалення відтворювальної структури промисловості за технологічними укладами вищого рівня;
посилення державного стимулювання випереджаючого розвитку виробництва продукції переробних галузей, насамперед наукоємних і високотехнологічних виробництв, сприяння розробленню та впровадженню у виробництво нових видів продукції, матеріалів і технологій;
збільшення масштабів використання і розширення складу перспективних технологій, особливо на серединних і заключних стадіях технологічного циклу, що забезпечить зростання доданої вартості первинних ресурсів;
активне освоєння сегментів внутрішнього і зовнішнього ринків, де вітчизняні товаровиробники можуть отримати протягом короткого часу конкурентні переваги, спираючись на внутрішні сприятливі умови національної економіки.
Цей процес вже розпочався, але його гальмує невирішеність багатьох питань нормативно-правового, організаційного і фінансового забезпечення. Тому основна увага, особливо на першому етапі, має бути зосереджена на створенні інституціональних, інфраструктурних та економічних засад структурно-технологічних перетворень. Ключовими елементами такої системи мають стати державна підтримка структурних пріоритетів, створення рівних умов конкуренції, захист прав власності, активізація людського капіталу, особливо в галузі продукування і використання знань, запровадження світових стандартів якості продукції, сертифікації, трансферу технологій.
Враховуючи існуючий потенціал України щодо академічної, вузівської і галузевої науки промисловість має більш активно долучитися до створення нових поколінь техніки і технологій в таких пріоритетних напрямах, як: інформаційні технології та системи зв’язку; авіо- та ракетно-космічні технології; технології спеціального призначення з освоєнням виробництва продукції цивільного та подвійного використання; функціональні і конструкційні матеріали та вироби з них; хіміко-фармацевтичні технології; медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби; екологічні технології; біотехнології. Більш детальний перелік пріоритетів стратегічного і середньострокового значення визначено Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р. № 433-IV [15, ст. 7-8].
Розробка антикризової фінансової стратегії підприємства ТОВ Альфа–Стар
Перехід до ринкових форм господарювання, та більш жорсткі умови
конкуренції, призводять до неплатоспроможності окремих суб'єктів
господарювання. Для них характерні: неефективне управління, криза неплатежів,
високий ступінь зносу основн ...
Напрями удосконалення управління збутовими запасами продукції підприємства переробної галузі
господарський збутовий запас продукція
Сучасна система господарювання обумовлює зміну форм і методів управління підприємством, вимагає нових підходів до визначення ефективності його діяльності. Однією із складових загальної ефективності підприємства ...