Можна дійти висновку, що усі ці чинники ведуть до ефективної конкуренції. Йдеться перш за все про такий стан ринку, який є адекватним сучасним пріоритетам розвитку економіки, сприяє концентрації ресурсів на інноваційних напрямах виробництва, забезпечує високу конкурентоспроможність національних підприємств.
Небезпека прийняття антитрестівських заходів щодо компаній, в яких велика частка ринку, або недопущення угод зі злиття і поглинання робить більш привабливими стратегічні альянси. У межах альянсу учасники також можуть проводити узгоджену політику цін на певних ринках для боротьби з конкурентами та застосовувати різноманітні методи недобросовісної конкуренції, однак цю діяльність важче виявити антимонопольним органам. Практика ж антимонопольного регулювання продемонструвала, що довести факт антиконкурентних узгоджених дій є складним завданням. Інструментом такого доведення є наслідки антиконкурентних змов. У той же час відокремити об’єктивні підходи до визначення антиконкурентних узгоджень від цілеспрямованих намірів суб’єктів господарювання чинити узгоджені дії дуже важко.
Однак розвинені країни за сучасних умов намагаються не пригнічувати велике виробництво, а використовувати його переваги. Особливо це виявляється у політиці щодо наукомістких галузей та технічних нововведень. Навіть за розвиненого антимонопольного законодавства (регулювання) державні структури намагаються обмежити у цих галузях на певний термін конкуренцію. Складність ситуації в українській економіці полягає у тому, що рівень концентрації та інтеграції капіталу, який перебуває в основі великого виробництва, є недостатнім. Необхідність стимулювання розвитку національного науково-технічного потенціалу вимагає зусиль зі збільшення масштабів виробництва.
Аналіз світового досвіду дає змогу зробити висновок про те, що уряди більшості розвинених країн зайняли доволі м’яку позицію щодо концентрації, дозволяючи національним компаніям діяти як монополіям і усувати з ринку зарубіжних конкурентів. Зміцнення міжнародних позицій економік західноєвропейських країн відбулося одночасно з прискореною концентрацією капіталу та монополізацією. Так, зокрема, така політика у Великій Британії та Франції призвела до утворення тільки однієї чи двох головних компаній у провідних галузях економіки, що дало їм змогу успішно конкурувати на світових ринках. Керівництво ЄС не створює перешкод для утворення монополій, вважаючи підвищення рівня концентрації позитивним явищем і аргументуючи це тим, що створення монополії не веде до згортання конкуренції, а лише змінює її форму.
Активний розвиток великого капіталу в Україні є важливим чинником забезпечення стабільності розвитку національної економіки. Проникнення капіталу фінансово-промислових груп у стратегічні та інфраструктурні галузі стає необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання у країні. Потужні бізнес-групи виявилися тими нечисленними підприємницькими структурами в Україні, які були здатні акумулювати фінансові потоки. Протягом останніх років ці групи почали здійснювати пряме інноваційне інвестування. Крім того, вони активно проводять політику зростання рівня власної прозорості та відкритості, поступово сприяючи проникненню в українське підприємницьке середовище цивілізованих прийомів ведення бізнесу. Подальший прогрес у подоланні тіньового характеру діяльності великого українського капіталу залежатиме значною мірою від того, наскільки, з одного боку, український великий приватний капітал усвідомить свою роль у державотворчих процесах, а з іншого - яких змін зазнає державна політика й чи буде вона сприяти легітимному розвиткові великого капіталу. Таким чином, потрібна система державного регулювання розвитку великого капіталу, яка дозволить нейтралізувати його негативні риси і відкриє простір для реалізації позитивного потенціалу. У цьому зв’язку В. Сіденко зазначає, що в Україні необхідним є створення сприятливого середовища для формування на базі великого національного капіталу потужних вітчизняних транснаціональних компаній, котрі спроможні витримувати глобальну конкуренцію. Держава має дбати не тільки про динамічний розвиток малого і середнього бізнесу, але й сприяти перш за все формуванню великих компаній та промислово-фінансових груп, які покликані створювати конкурентоспроможні товари, забезпечувати раціональне співвідношення спеціалізації та універсалізації національного виробництва, що є необхідним для успішної конкуренції на світовому ринку.
Розвиток інноваційного підприємництва в умовах ринкової економіки
Актуальність
теми. Початок XXI століття характеризується суттєвими якісними змінами в
характері і рушійних силах суспільного розвитку. Економічні системи держав
безперервно модернізуються у відповідь на динамічні технологічні зрушення. ...
Сучасна просторова організація та перспективи розвитку господарства Кременецького району
Кременецький район - адміністративно-територіальна одиниця
Тернопільської області України. Площа - 918 км². Районний центр - місто Кременець.
Проблема збереження генетичних ресурсів рослинного і тваринного
світу, пам‘яток істор ...