Розділи економіки

Розвиток інноваційного підприємництва в умовах ринкової економіки

Актуальність теми. Початок XXI століття характеризується суттєвими якісними змінами в характері і рушійних силах суспільного розвитку. Економічні системи держав безперервно модернізуються у відповідь на динамічні технологічні зрушення. Жорстка конкурентна боротьба сприяє скороченню часу виходу товарів на світові ринки, змушуючи країни прискорювати інноваційні процеси та оперативно комерціалізувати новітні розробки. Тому основним фактором ефективного розвитку економіки України в сучасних умовах є системне використання її інноваційного потенціалу. Лише на цій основі можливе нарощування темпів зростання валового внутрішнього продукту, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, протистояння світовим викликам і проявам фінансової кризи.

Необхідність розбудови економіки України на інноваційній основі задекларована ще наприкінці минулого століття. Але без наукових обґрунтувань і механізмів реалізації необхідних рішень ефективне розв'язання цієї проблеми практично неможливе, про що свідчить сучасний стан вітчизняної економіки. Саме тому особливої ваги набувають наукові розробки, що спрямовані на дослідження ролі інновацій у ринковій економіці. Головним наслідком ігнорування інноваційного чинника економічного зростання протягом усього періоду розвитку держави в умовах незалежності стала глибока системна економічна криза в державі і, зокрема, в науковій та інноваційній сфері діяльності.

Все це вимагає як найшвидшої розробки нової парадигми подальшої трансформації та розвитку економіки України на основі інноваційної складової.

У сучасних наукових дослідженнях розглядається широкий спектр питань інноваційного розвитку економічних систем. Цій проблемі присвячені наукові розробки відомих українських і російських учених: Андрощука, Г. О. Абалкіна Л.І., Амоші О.І., Антонюк Л.Л., Аптекар С.С., Бажала Ю.М., Буркінського Б.В., Гальчинського А.С., Геєця В.М., Глазьєва С.В., Гончарової Н.П., Гриньова В.П., Єгорова І.Ю., Завліна П.Н., Іванової Н.І., Кузьміна О.Е., Лукінова І.І., Мамутова В.К., Осики А.П., Поручника А.М., Соколенка С.І.,Соловйова В.П., Хобти В.М., Чернеги О.Б., Чухна А.А., Швиданенко Г.О., Шубіна О.О., Яковлева А.І., Яковця Ю.В. та багатьох інших.

Значний внесок у розробку цієї тематики внесли зарубіжні економісти: М. Браун, Дж. Воркс, К. Ватсон-Хемпілл, Д. Ганн, Е. Денісон, М. Джордж, М. Догсон, П. Друкер, Ч. Едквіст, К. Крістенсон, Р. Лукас, М. Мак-Каун, Р. Нельсон, М.Портер, К. Прахалад, Е. Рот, А. Салтер, Б.Санто, Д. Скотт С. Стерн, М. Стефік, Дж. Стренд, Б. Твісс, С. Уінтер, Р. Фостер, К. Фрімен Г. Хамел, Г. Чесброу, Р. Шелтон, Й. Шумпетер та багато інших. Незважаючи на значну кількість наукових робіт і публікацій щодо різних аспектів інноваційного процесу, низка питань інноваційного підприємництва залишається не розробленими, відсутні комплексні дослідження, спрямовані на переведення економіки країни на шлях інноваційного розвитку, значна частина розробок носить фрагментарний характер.

Подолання економічної кризи та кризи в науковій та інноваційній діяльності можливе лише шляхом розширеного відтворення інноваційного процесу і комерціалізації новітніх розробок в усі сфери суспільного життя. Це зумовлює необхідність узагальнення, систематизації та поглиблення наукових досліджень з проблем інноваційного розвитку економіки України і впровадження їх результатів у практичну діяльність. Все це визначило вибір теми наукового дослідження, його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт кафедри економіки підприємств Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за темою: «Економіка, організація та результативність діяльності підприємств» (№ ДР 0106U001802, 2006-2010рр.), у рамках якої особисто автором розроблені методичні підходи до оцінювання результативності та економічної ефективності наукової та інноваційної діяльності, а також теми №856 «Моніторинг стану виконання і результативності законодавчих, нормативно-правових актів України у сфері науки та інноваційній діяльності» (№ ДР 0107U000890), в межах якої автором обґрунтовані концептуальні засади формування національної інноваційної системи, сформульовані напрями удосконалення організаційно-функціональної структури інноваційного підприємництва, нормативно-правового регулювання наукової та інноваційної діяльності, визначені напрями удосконалення фінансово-економічного механізму регулювання інноваційного підприємництва та шляхи розвитку інфраструктури інноваційного підприємництва, сформульовані пропозиції щодо законодавчого забезпечення розвитку інноваційного підприємництва та підвищення ефективності контролю за дотриманням законодавства у цій сфері діяльності.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження на базі новітніх економічних концепцій сутності інноваційного підприємництва, обґрунтування його ролі в економічному відтворенні, факторів його формування й стимулювання та розробка теоретико-методичних положень механізму розвитку і регулювання в Україні.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено та вирішено такі завдання:

досліджено концептуальні засади розвитку інноваційного підприємництва в ринкових умовах господарювання;

узагальнено наукові підходи до класифікації інновацій та її удосконалення з врахуванням сучасного рівня розвитку науки і техніки та потреб формування ефективного механізму державної підтримки інноваційного підприємництва;

розкрито механізми взаємодії суб'єктів та об'єктів інноваційного підприємництва, визначено напрямки підвищення ефективності взаємодії учасників інноваційного процесу;

досліджено інноваційне підприємництво як передумову соціально-економічного розвитку країни, розкрито взаємозв’язки між ефективністю інноваційного підприємництва та рівнем розвитку країни;

встановлено тенденції розвитку інноваційного підприємництва, визначено місце України в світовій спільноті країн - інноваторів;

визначено особливості інноваційної діяльності в Україні, досліджено сучасний стан науки та комерціалізації результатів наукових досліджень;

розкрито сутність і складові національної інноваційної системи та визначено стратегічні напрямки розвитку інноваційного підприємництва в Україні;

обґрунтовано інституціональні механізми розвитку вітчизняного інноваційного підприємництва;

запропоновано організаційно-функціональну структуру інноваційного підприємництва, здатну забезпечити його ефективний розвиток у ринкових умовах;

оцінено стан реалізації законодавчих актів в інноваційній сфері;

з’ясовано детермінанти та сучасні вимоги щодо формування правового механізму регулювання наукової та інноваційної діяльності;

обґрунтовано напрямки вдосконалення нормативно-правового регулювання інноваційного підприємництва в Україні;

визначено роль та оцінено стан фінансового забезпечення інноваційного підприємництва;

окреслено проблемні питання формування й використання фінансово-економічного механізму регулювання інноваційного підприємництва та розроблено пропозиції щодо вдосконалення цього механізму;

удосконалено методичні засади оцінювання результативності наукової й інноваційної діяльності та визначення економічної ефективності інноваційного підприємництва.

Об'єктом дослідження є процеси забезпечення інноваційного розвитку економічних систем у динамічному зовнішньому середовищі.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних аспектів забезпечення розвитку інноваційного підприємництва з урахуванням закономірностей функціонування національної економіки.

Методи дослідження. При виконанні дослідження автором використовувались загальні методи наукового пізнання, методи пізнання закономірностей економічного розвитку і перебудови економічних відносин. Системний підхід застосовано при обґрунтуванні теоретико-методологічних засад формування національної інноваційної системи й виявленні механізмів взаємодії суб'єктів та об'єктів інноваційного підприємництва. Використання комплексного підходу дозволило розробити концепцію розвитку національної інноваційної системи, що орієнтована на взаємозв'язок і взаємозалежність організаційних, правових, фінансових та економічних її складових. У процесі дослідження використано загальнонаукові методи: наукової абстракції, аналізу і синтезу, історичності та логічності, індукції та дедукції для визначення методологічної сутності розвитку інноваційного підприємництва та дослідження чинників впливу на цей процес. Системно-структурний аналіз застосовувався для розробки механізму стимулювання інноваційного підприємництва на основі впровадження нових принципів організації наукової діяльності; уточнення класифікації інновацій з врахуванням сучасного рівня розвитку науки і техніки та потреб формування ефективного механізму державної підтримки інноваційного підприємництва; історичний аспект аналізу - для характеристики еволюції концептуальних положень інноваційного розвитку. Структурно-функціональний підхід застосовано при обґрунтуванні взаємозв'язків між рівнями національної організаційно-функціональної структури інноваційного підприємництва. Метод кластерного аналізу використовувався при оцінюванні ефективності функціонування національних інноваційних систем за критеріями інноваційного потенціалу та науково-технологічної продуктивності. Застосовувались методи порівняльного і статистичного аналізу економічних процесів для визначення динаміки, зіставлення і порівняння стану розвитку наукової та інноваційної діяльності у світовій та українській економіці. У роботі здійснено аналіз наукових, теоретичних і практичних розробок вітчизняних та зарубіжних науковців щодо інноваційного розвитку економіки країни.

Обробка всіх даних здійснювалася за допомогою сучасних інформаційних технологій.

Інформаційною базою дослідження є монографічні праці українських і зарубіжних учених, нормативні і законодавчі акти України, науково-методичні розробки Університету, публікації економічних, фінансових періодичних видань, матеріали статистичної звітності, міжнародних організацій (ОЕСР,ООН, ЮНКТАД), Центру документації ЄС та бібліотеки-депозитарію Світового банку в Академії державного управління при Президентові України, Світового економічного форуму.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі проведеного аналізу концептуальних підходів і методологічного апарату, присвячених питанням інноваційного підприємництва, розкрито детермінанти його формування та розроблено механізм розвитку і регулювання в Україні в умовах посткризового відновлення національної економіки.

Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у такому:

вперше:

комплексно обґрунтована концепція національної інноваційної системи, що відповідає вимогам сучасного розвитку суспільного виробництва в Україні, на основі діагностики використання вітчизняного науково-технічного потенціалу. Розроблено організаційні, правові, фінансові та економічні засади формування національної інноваційної системи і забезпечення її динамічного розвитку, що передбачають: виокремлення державних пріоритетів в інноваційній сфері на підтримку «проривних» новацій та лідируючих секторів економіки; скасування низькоефективної відомчої системи формування науково-технічних програм; запровадження комплексної підтримки інноваційних підприємств на регіональному, галузевому і макроекономічному рівнях на основі оцінювання їхнього інноваційного потенціалу відповідно до державних потреб; підвищення ефективності застосування механізмів пільгового оподаткування радикальних інновацій і встановлення чітко визначеної процедури їх надання та контролінгу; акумуляцію коштів з усіх можливих джерел і захист інтелектуальної власності, що дозволить значно підвищити рівень інноваційної конкурентоспроможності економіки України;

розроблено комплекс заходів щодо вдосконалення організаційно-функціональної системи інноваційного підприємництва в Україні, в основу якого покладено створення координаційного центру як окремого органу центральної виконавчої влади з питань інноваційного підприємництва і кластерної політики та його регіональних філій, що дозволить подолати диспропорційність у розвитку вітчизняних регіонів і підвищити їх конкурентоспроможність;

запропоновано механізм стимулювання інноваційного підприємництва з обгрунтуванням нових принципів організації наукової діяльності, а саме: функціональне об’єднання наукових організацій і вищих навчальних закладів; правовий захист інтелектуальної власності; консолідація наукового потенціалу, матеріально-технічної та інформаційної бази у дослідницьких структурах; трансформація наукових шкіл на чолі з провідними вченими в основну організаційну форму розвитку науки, що дозволить зберегти та примножити вітчизняний науково-технологічний потенціал;

удосконалено:

організаційно-правовий та фінансово-економічний механізм посилення ролі малого підприємництва в інноваційних процесах, діагностику рівня інноваційності діяльності національних суб’єктів малого бізнесу, що дало можливість обґрунтувати перспективи його розвитку та інтеграції в глобальний науково-технологічний простір. Доведено, що на сучасному етапі національна економіка має базуватися, перш за все, на динамічному розвитку інноваційного підприємництва, яке формує базис національних інноваційних систем, сприяє зайнятості населення, зменшенню соціальних диспропорцій, усуненню технологічної асиметрії;

правовий механізм регулювання інноваційного підприємництва в напрямку підвищення його прозорості, цільової спрямованості через законодавче закріплення інвестиційних податкових пільг, зокрема звільнення від сплати податку на прибуток новостворених інноваційних підприємств вищих навчальних закладів та наукових установ для організації промислового випуску нової наукомісткої продукції, спрямування на фінансування наукових досліджень й дослідно-конструкторських робіт частки власних коштів у рахунок податку на прибуток у частині, що спрямовується до державного бюджету України і до рахунку сплати ПДВ. Це дозволить покращити фінансове забезпечення інноваційної діяльності національних підприємств;

методичні підходи щодо оцінювання результативності та економічної ефективності інноваційного підприємництва на основі діагностики інноваційної політики, системних структурних змін в економіці країни та моделі її розвитку; аналізу державного регулювання сфери підприємництва та ступеню реалізації національного наукового потенціалу; здійснення моніторингу поточної ситуації в інноваційній сфері та технологічного прогнозування; проведення бенчмаркінгу підприємницької активності з державами-ключовими інноваторами та визначення її впливу на міжнародну конкурентоспроможність національної економіки. Це дозволяє формувати необхідний запас технологічної міцності країн, елімінувати негативні наслідки глобальних фінансово-економічних криз, пришвидшувати динаміку інноваційних циклів і забезпечувати адекватну дійсним потребам економіки державну підтримку розвитку інноваційного підприємництва;

на основі багатовимірного кластерного аналізу, з одночасним врахуванням таких критеріальних факторів, як інституції, людський капітал, інформаційно-комунікаційні технології, інфраструктура, досконалість ринку, ефективність бізнесу визначено сучасну диспозицію країн за інноваційним потенціалом, виокремлено групу держав з найвищою спроможністю до нововведень і здійснено відповідний бенчмаркінг вітчизняного потенціалу. Доведено, що сильні позиції України зберігаються лише за показником охоплення населення вищою освітою, а слабкі, які становлять загрозу для національної інноваційної безпеки - регуляторне середовище; умови для ведення бізнесу; захист інтелектуальної власності та інтересів інвесторів. Отримано чотири кластери країн за критеріями інноваційної продуктивності, такими як наукова результативність; креативність; добробут у державі та визначено місце України серед країн другого кластеру. Встановлено, що незважаючи на високий вітчизняний інноваційний потенціал, ступінь його реалізації є низьким, про що свідчить незначна частка українського високотехнологічного експорту; високий рівень бідності населення та недостатня підприємницька активність;

дістали подальший розвиток:

класифікація інновацій з врахуванням сучасного рівня розвитку науки і техніки та потреб формування ефективного механізму державної підтримки інноваційного підприємництва через введення нових критеріальних ознак: за ступенем комерціалізації (на початковому етапі впровадження, частково комерціалізовані, повністю впроваджені); за вартістю розробки (з високим, середнім та помірним рівнем); за тривалістю використання (довгострокові, середньострокові, короткострокові, разові) та за ступенем відкритості науково-технологічного співробітництва учасників інноваційного процесу (відкриті та закриті інновації), що дозволить підвищити інноваційну спроможність високотехнологічних підприємств. Розроблено ключові напрямки підтримки інноваційного підприємництва на різних стадіях його функціонування, які забезпечують оперативну комерціалізацію нових знань як основу конкурентоспроможності економіки України;

понятійно-категоріальний апарат теорій інноваційного підприємництва, зокрема дано авторське визначення сутності ряду категорій: «інновація» як прирощення знань у результаті розумової діяльності, які в процесі комерціалізації стають конкурентним товаром; «інноваційне підприємництво» як створення і розвиток нового бізнесу чи розширення уже існуючого через застосування системних інновацій та «інноваційний процес» як послідовний ланцюг подій, в якому новація з ідеї перетворюється у розробки і продукується у вигляді конкретного товару. Це дає можливість досліджувати інноваційне підприємництво з урахуванням причино-наслідкових зв’язків у загальному контексті розвитку економіки країни. Отримані результати створили основу для адаптації існуючих методичних розробок та їх коректного використання у процесі управління інноваційним підприємництвом в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Основні наукові результати дисертації доведено до рівня методичних рекомендацій та прикладного інструментарію, що підтверджено відповідними документами:

науково-методичні рекомендації щодо економічного обґрунтування заходів з розвитку інноваційного підприємництва в Україні в рамках Концепції розвитку національної інноваційної системи, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 680, використані Секретаріатом Кабінету Міністрів (довідка №1473/0/2-10 від 22 лютого 2010 р.);

науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення нормативно - правової бази у сфері науки та інноваційної діяльності використані у Міністерстві освіти і науки України для підготовки законодавчих пропозицій (довідка № 15/20 - 785 від 2 серпня 2010 р.);

теоретико-методичні розробки використані Науково-дослідним інститутом економічного розвитку у науковому звіті «Моніторинг стану виконання і результативності законодавчих, нормативно-правових актів України у сфері науки та інноваційної діяльності». Обґрунтовано пропозиції щодо підвищення результативності реалізації положень законодавчих актів України, спрямованих на регулювання відносин у науковій та інноваційній сфері, вдосконалення механізму підготовки, прийняття і впровадження нормативно-правових актів у науковій та інноваційній сфері, а також підвищення ефективності контролю за дотриманням норм законодавства у сфері наукової та інноваційної діяльності (довідка № 47-1/267 від 8 вересня 2010 року).

основні теоретико-методичні результати дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” при підготовці і викладанні навчальних дисциплін «Економіка і організація інноваційної діяльності», «Економіка підприємства» (10 кредитів і 5 кредитів), «Товарна інноваційна політика», «Управління інфраструктурою підприємства» та ін. (довідка від 14 жовтня 2010 року);

науково-методичні рекомендації щодо розробки законодавчих актів з визначення концептуальних основ розвитку інноваційного підприємництва, а також законодавчих актів з питань регулювання інноваційної діяльності в Україні використані комітетами Верховної Ради України при підготовці Державної програми економічного та соціального розвитку на 2010 рік (у частині блоку питань науково-технічної та інноваційної політики), законопроекту Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», а також Податкового Кодексу України щодо податкового стимулювання інноваційної діяльності (довідка від 14 грудня 2010 року).

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення, результати, висновки та практичні рекомендації, викладені в дисертації, обговорювалися та одержали схвальну оцінку на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Маркетинг: теорія і практика», м. Київ, 2001 р.; «Маркетинг в Україні», м. Київ, 2005 р., 2008 р.; «Підприємницька діяльність в Україні проблеми розвитку та регулювання», м. Київ, 2008 р.; «Реформування економіки України», м. Київ, 2008 р.; «Економіка підприємства: теорія та практика», м. Київ, 2008 р., 2010 р.; «Інноваційно - інвестиційна модель розвитку національної економіки», м. Донецьк, 2010 р.; «Національна економіка у сучасній глобальній економічній системі: механізми функціонування, динаміка, економічна безпека», м. Полтава, 2010 р.; «Сучасні проблеми розвитку легкої і харчової промисловості», м. Луганськ, м. Дубровник, 2010 р.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною завершеною науковою розробкою здобувача, що містить розв'язання актуальної наукової проблеми обґрунтування теоретико-методологічних і практичних засад розвитку інноваційного підприємництва в умовах ринкової економіки. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, здобуто автором самостійно та викладено у його наукових працях. Обсяг особистого внеску у працях, які написані в співавторстві, зазначено окремо у списку опублікованих праць. Положення і результати кандидатської дисертації в дослідженні не використовувалися.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковано в 34 наукових працях загальним обсягом 101,9 д.а., з них особисто автору належить 47,4 д.а., у тому числі: одноосібна монографія “Інноваційне підприємництво у трансформаційній економіці України” (11 д.а.), 1 навчальний посібник, 23 статті у фахових виданнях, 4 публікації в інших наукових виданнях за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи складає 383 сторінки, включаючи 37 рисунків на 37 сторінках, 40 таблиць на 46 сторінках, 13 додатків на 13 сторінках і список використаних джерел з 350 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження.

У розділі 1 «Основи інноваційного підприємництва» досліджено еволюцію теорій інноваційного підприємництва, розкрито сутність інновацій за сучасних умов діяльності, визначено причини та передумови виникнення інновацій, узагальнено сучасні підходи до класифікації інновацій, розкрито взаємодію суб'єктів та об'єктів інноваційного підприємництва.

Інноваційні зміни утворюють в економічній системі внутрішню енергію ефективного розвитку, породжують потужний імпульс економічного зростання, забезпечують синергетичний ефект, створюють умови для переходу економічної системи у нову якість. Вони є ключовою ланкою, джерелом трансформації і поступального розвитку економіки. Економічне зростання, яке здійснюється на підставі глибоких якісних змін в системі суспільного виробництва, породжених інноваційним підприємництвом, є умовою надійного, гарантованого забезпечення високих та стійких темпів економічного зростання. Саме таку динаміку правомірно називати розвитком. Узагальнення наукових джерел дозволило уточнити понятійно-категоріальний апарат теорії інноваційного підприємництва, зокрема, дати авторське визначення сутності ряду категорій: «інновація» як прирощення знань у результаті розумової діяльності, які в процесі комерціалізації стають конкурентним товаром; «інноваційне підприємництво» як створення і розвиток нового бізнесу чи розширення уже існуючого через застосування системних інновацій та «інноваційний процес» як послідовний ланцюг подій, в якому новація з ідеї перетворюється у розробки і з'являється у вигляді конкретної продукції, технології чи послуги.

Систематизація наукових поглядів на сутність і прояви інновацій зумовила необхідність доповнити їх класифікацію з врахуванням сучасного рівня розвитку науки і техніки та потреб формування ефективного механізму державної підтримки інноваційного підприємництва через введення нових критеріальних ознак: ступінь комерціалізації (впроваджені інновації, частково впроваджені та на початковому етапі реалізації); вартість розробки; тривалість використання (довгострокові, середньострокові, короткострокові, разові) та ступінь відкритості науково-технологічного співробітництва учасників інноваційного процесу (відкриті та закриті інновації) (рис.1).

Рис. 1 - Багатокритеріальна класифікація інновацій

Інноваційне підприємництво як системне економічне явище має використовувати різні механізми управління інноваційним процесом у залежності від групи, до якої належать інновації, водночас враховуючи, що кожне нововведення може характеризуватися декількома класифікаційними ознаками.

Необхідність побудови ефективної системи інноваційного підприємництва в Україні спричинила потребу встановлення його суб'єктів і об'єктів, принципів його формування та функціонування. В результаті діяльності суб'єктів інноваційного підприємництва з'являється об'єкт інноваційного підприємництва, тобто продукт, з приводу якого з'являються економічні, правові, фінансові та інші взаємовідносини між суб'єктами інноваційного підприємництва. Важлива роль у реалізації наукомістких і складних інноваційних ідей у ринковій економіці належить об'єднанням підприємницьких структур: консорціумам, концернам, холдингам, фінансово-промисловим групам, венчурним, інжиніринговим фірмам, технопаркам, інкубаторам, технополісам та іншим асоціаціям і союзам юридичних осіб. Серед суб'єктів, які відіграють в інноваційному процесі важливу роль, необхідно відзначити організації, котрі забезпечують збір, систематизацію та аналіз інформації в галузі науково-технічного прогресу, експертизу інноваційних проектів, пропозицій і програм, сертифікацію наукоємної продукції, просування інновацій на регіональний, міжрегіональний та зарубіжний ринок, здійснюють рекламну і виставкову діяльність, захист інтелектуальної власності. На теперішній час існує нагальна проблема створення сучасної вітчизняної інформаційної системи, інтегрованої у міжнародну, яка б відповідала умовам та потребам розвитку інноваційного підприємництва в країні.

Узагальнення наукових доробок з питань методології інноваційної діяльності, дозволяє зробити висновки, що на сучасному етапі розвитку економіки України взаємодія суб’єктів та об’єктів інноваційного підприємництва має здійснюватися на принципах, які б формували стратегію і тактику, спрямовану на подолання економічної кризи. Обґрунтовується, що інноваційне підприємництво має базуватися на таких найважливіших принципах: системності, комплексності, керованості, цілеспрямованості, безперервності, своєчасності, оптимальності, наступності, послідовності, незворотності, виправданого ризику і максимального врахування інтересів суб'єктів інноваційного процесу.

У розділі 2 «Аналітична оцінка розвитку інноваційного підприємництва» досліджено інноваційне підприємництво як передумову соціально-економічного розвитку, розкрито тенденції розвитку інноваційного підприємництва в світі та особливості інноваційної діяльності в Україні.

Досягнення української економіки за останні роки з точки зору їх якісного змісту та визначення факторів впливу на динаміку процесів розвитку ринкової економіки дозволило оцінити внутрішні можливості, наявний інноваційний потенціал економічного зростання країни. Результати дослідження засвідчили багаторазове скорочення наукових розробок протягом усього періоду ринкових реформ в Україні та призвели до глибокої кризи в інноваційній діяльності, утворилися і продовжують поглиблюватися негативні тенденції в розвитку наукової та інноваційної діяльності, що підтверджується такими параметрами: послабленням науково-технічного кадрового потенціалу, його старінням; слабо розвиненим приватним сектором науки, що гальмує утворення конкурентних засад у науковій сфері; скороченням кількості наукових робіт, що мають інноваційні характеристики; критичною зношеністю парку обладнання у науковій сфері; скороченням кількості підприємств, що упроваджували новації; зменшенням частки інноваційної продукції у загальних обсягах виробництва, що формує інноваційний потенціал країни, низько технологічна структура вітчизняного експорту.

Аналіз наукової діяльності в окремих секторах науково-технічного комплексу країни свідчить про тенденцію збільшення частки фундаментальних досліджень у загальному обсязі виконаних робіт: з 8,8% у 1991 році до 22,6% у 2008 році, в той час як прикладні дослідження найбільшого скорочення зазнали у галузевій науці. Слід відзначити, що у загальному обсязі виконаних наукових робіт майже половину (47,9%) становлять науково-технічні розробки, які являють собою систематичні роботи, що базуються на існуючих знаннях, і у переважній своїй більшості спрямовані на вдосконалення об'єктів, тобто зорієнтовані на отримання короткотермінового ефекту і не можуть мати суттєвого впливу на формування потужного інноваційного потенціалу України на перспективу.

Проведення аналізу факторів впливу на результативність інноваційного процесу в Україні дозволило встановити тенденцію до зменшення інтенсивності реалізації вітчизняного регіонального науково-технічного потенціалу, в т.ч. значне скорочення кількості організацій, що виконують наукові роботи. Має місце регіональна диспропорційність щодо частки організацій, які виконують наукові дослідження і розробки. Значної зміни секторальної структури наукових організацій в Україні за роки становлення та розвитку ринкової економіки не сталося, однак частка державного сектору науки поступово скорочується, а сектор приватної власності у науковій сфері практично не був сформований.

Дослідження причин зниження результативності інноваційного процесу дозволило виявити значне, майже на 70% у порівнянні з 1991 роком, скорочення чисельності наукових працівників, а також зміни у їх якісному складі. У зв'язку з постійним скороченням чисельності спеціалістів у науковій галузі, забезпеченість України науковими кадрами порівняно з розвиненими країнами світу залишається не високою.

Доведено, що структура джерел фінансування української науки відрізняється від аналогічної структури країн - світових лідерів не тільки мізерними обсягами, але й великою часткою бюджетних коштів і незначною часткою вітчизняного підприємницького сектору у загальному обсязі фінансування науки. Основними джерелами фінансування наукових робіт на теперішній час є кошти замовників з часткою 41,5% та державного бюджету, які складають 48,7% загальної суми фінансових ресурсів, що надходить до наукового комплексу країни.

Незважаючи на визнане у світі значення малого бізнесу та його потенціал у розвитку інноваційного підприємництва в цілому, в Україні цей сектор економіки належного розвитку не набув. На теперішній час Держкомстатом не ведуться статистичні спостереження щодо інноваційної активності, патентно-ліцензійної діяльності та використання об'єктів інтелектуальної власності малими підприємствами. Обсяги і значення вітчизняного інноваційного підприємництва не можуть бути співставними з відповідними її масштабами і впливом на економіку у розвинених країнах світу.

Як засвідчив проведений аналіз, у нашій країні саме ланка комерціалізації результатів наукових робіт, винаходів, науково-технічних досягнень є найменш розвиненою в єдиному ланцюгу послідовних етапів інноваційного процесу. Встановлено, що в Україні, незважаючи на збільшення обсягів фінансування та кількість виконаних наукових і науково-технічних робіт, упровадження нових технологічних процесів чіткої тенденції зростання не має, а освоєння нових видів продукції зменшується (табл. 1)

Таблиця 1 - Впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловості України, 1991-2009рр. (одиниць)

Показники

1991

1995

2000

2002

2005

2007

2008

2009

2009р.до 1991р.,%

Впроваджено нових прогресивних технологічних процесів

7303

2936

1403

1142

1808

1419

1647

1893

25,92

з них маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних

1825

1044

430

430

690

634

680

753

41,26

Освоєно нових видів продукції, найменувань*)

13790

11472

15323

22847

3152

2526

2446

2685

19,47

з них нових видів техніки

11482

9398

631

520

657

881

758

641

5,58

Розроблено автором за даними статистичної звітності

Визначений стан інноваційного підприємництва в Україні на основі оцінювання показників діяльності окремих його елементів свідчить, що вони не у повній мірі формують уявлення про реальний розвиток інноваційного підприємництва, його потенційні можливості та практичну результативність. Діяльність у сфері науки державною статистикою характеризується низкою показників з галузевим розподілом: кількістю наукових організацій, випуском аспірантів і докторантів, чисельністю працівників наукових організацій, обсягом фінансування наукових робіт за джерелами та видами робіт, обсягом виконаних робіт, вартістю основних засобів наукових організацій, фондоозброєністю наукових працівників. Крім того, результативність наукової та науково-технічної діяльності за статистичною звітністю визначається рівнем публікаційної активності вітчизняних науковців, що не відображає в необхідній мірі інноваційність цієї діяльності та її внесок у формування інноваційного потенціалу країни.

Доведено, що найбільш системною в оцінці ефективності національних інноваційних систем на сьогодні є методика, розроблена спільно експертами Паризької школи INSED, Бостонської консалтингової групи та Національної асоціації виробників, яка дозволяє визначити країни - інноваційні лідери та аутсайдери за допомогою Глобального інноваційного індексу (Global Innovation Index). За вхідним критерієм Україна посіла 73 рейтингову позицію, а за результативністю - 53 місце. Експерти Паризької школи INSED, визначили країни з найбільшим інноваційним потенціалом, серед яких Скандинавські країни, США, Японія і Тайвань. Однак за субіндексами інноваційної спроможності та генерування знань, які враховують рівень охоплення населення країни вищою освітою, Україна ввійшла в число лідерів, посівши дуже високе - 11-те місце, отримавши 4.98 бали та обігнавши такі держави, як Нова Зеландія, Ізраїль, Канада, Росія (рис. 2).

Рис. 2 - Міжнародна диспозиція країн-лідерів за субіндексами інноваційної спроможності та генерування знань

Побудовано автором за даними Global Innovation Index 2009/2010.

Сучасний стан і негативні тенденції, що склалися у сфері інноваційного підприємництва, є наслідком відсутності в країні чіткої державної інноваційної політики, розробленої цілісної інноваційної системи, яка б на принципах системності, комплексності та керованості об'єднувала у єдиний комплекс організаційну структуру, економічний, фінансовий та правовий механізм управління інноваційним підприємництвом, визначала і реалізовувала стратегічні та тактичні завдання інноваційного підприємництва.

В інноваційному підприємництві оцінювання результатів наукової та інноваційної діяльності має здійснюватися переважно на основі відносних показників: часткою інноваційної продукції, що відповідає світовому рівню, у загальних обсягах виробництва, часткою високих технологій вітчизняного походження у структурі виробництва, темпами приросту виробництва галузей високих технологій, часткою інноваційних інвестицій у їх загальному обсязі та у ВВП, кількістю патентів, виданих на ім'я вітчизняних авторів.

У розділі 3 «Організаційно-економічна модель інноваційного підприємництва» розкрито сутність і складові національної інноваційної системи, досліджено інституціональні механізми розвитку інноваційного підприємництва та організаційно-функціональну структуру інноваційного підприємництва в Україні.

Виявлено зв’язок між економічним зростанням окремих країн та їх національною інноваційною системою, під якою розуміється сукупність об'єктивних соціально-економічних відносин, котрі формуються як безпосередньо між суб'єктами інноваційного підприємництва, так і між ними та суспільством з приводу продукування новацій, їх матеріалізації, впровадження, використання та розповсюдження в усі можливі сфери економічного і суспільного життя країні та за її межами.

За допомогою формалізованих процедур багатовимірного кластерного аналізу з використанням критеріальних показників ефективності національних інноваційних систем, які визначають рівень і динаміку інноваційного розвитку різних держав світу (“вхідні фактори” інноваційного потенціалу та “вихідні фактори” інноваційної продуктивності країн), здійснено їх кластеризацію. У результаті проведених розрахунків отримано три кластери країн за критеріями інноваційного потенціалу і чотири - за критеріями інноваційної продуктивності. Визначено місце України серед 139 держав, здійснено аналіз “вхідних” і “вихідних” факторів національного інноваційного розвитку (табл.2).

Незважаючи на високий вітчизняний інноваційний потенціал, ступінь його реалізації є низьким. Ідентифіковано дестимулюючі чинники інноваційної активністі суб’єктів господарювання в Україні, до яких віднесено неефективність державних інституцій, слабкість регуляторного середовища, незадовільні умови для ведення бізнесу. Серед факторів, які сприяють розвитку підприємництва в країні, виокремлено вагомий національний людський потенціал, який характеризується значним охопленням населення вищою освітою.

Обґрунтовано, що важливим рівнем національної інноваційної системи є її регіональна інноваційна складова. Зазначено, що рушійними силами інноваційних процесів та конкурентоспроможності в країнах - ключових інноваторах є кластери, що створені для стимулювання інноваційної активності в регіонах. Підприємства, які функціонують у кластерах, отримують динамічні конкурентні переваги через, по-перше, розвиток спеціалізованої інфраструктури; по-друге, формування єдиних фінансових ресурсів, по-третє, наявність активних каналів для бізнес-транзакцій, комунікацій та діалогу, що дозволяє знижувати витрати; по-четверте, зростання темпів комерціалізації інновацій.

Досвід країн-ключових інноваторів, таких як США, держав-членів ЄС, показує, що саме завдяки створенню кластерів можливі наступні позитивні ефекти в регіонах їх функціонування: підвищення інвестиційної привабливості регіонів; прискорений розвиток інноваційного сектору економіки; зростання продуктивності підприємств кластера; забезпечення розвитку підприємницької та інституційної інфраструктури; розвиток малого і середнього бізнесу; створення нових робочих місць і зростання зайнятості; підвищення якості життя населення та міжнародної конкурентоспроможності регіонів і підприємств.

Таблиця 2 - Результати кластерного аналізу країн за інноваційним потенціалом та інноваційною продуктивністю, 2009 р.

Кластер

Диспозиція країн за інноваційним потенціалом (вхідні фактори)

Кластер

Диспозиція країн за інноваційною продуктивністю (вихідні фактори)

Країни, що ввійшли до кластеру

Субіндекс середній по групі

Країни, що ввійшли до кластеру

Субіндекс середній по групі

1

Ізраїль, Тайвань, Пд. Корея, Франція, Ірландія, Японія, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Ісландія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Гонконг, Великобританія, США, Сінгапур, Норвегія, Канада, Нова Зеландія, Австралія, ПАР, Малайзія, Люксембург, ОАЕ, Естонія, Барбадос, Саудівська Аравія, Литва, Угорщина, Іспанія, Португалія, Чехія, Катар, Словенія, Кіпр, Мальта, Бахрейн

4,84

1

Люксембург, Гонконг, Швейцарія, Швеція, Нова Зеландія, Нідерланди, Ісландія, Норвегія, Японія, Данія, Пд. Корея, Ізраїль, Сінгапур, Фінляндія, Великобританія, США, Канада, Бельгія, Австрія, Ірландія, Франція, Німеччина, Австралія

3,87

2

ОАЕ, Кувейт, Тимор-Лешті, Мавританія, Чад, Словенія, Іспанія, Чехія, Словаччина, Італія, Бруней-Даруссалам, Суринам, Румунія, Литва, Україна, Польща, Латвія, Угорщина, Естонія, Коста-Ріка, Хорватія, Катар, Португалія, Болгарія, Домініканська Респ., Уругвай, Греція, Бахрейн

2,81

2

Тринідад і Тобаго, Польща, Латвія, Туніс, Йорданія, Оман, Уругвай, Ямайка, Коста-Ріка, Маврикій, Словаччина, Чилі, Кувейт, Болгарія, Італія, Чорногорія, Греція, Хорватія, Бруней-Даруссалам, Індонезія, Кенія, Індія, Таїланд, Туреччина, Китай, В’єтнам, Шрі-Ланка, Бразилія, Гватемала, Сальвадор, Перу, Мексика, Колумбія, Сербія, Казахстан, Азербайджан, Росія, Україна, Аргентина, Румунія, Панама, Намібія, Ботсвана, Гондурас, Вірменія, Македонія, Єгипет, Грузія, Албанія

3,70

3

Тайвань, Мальта, Малайзія, Кіпр, Китай, Саудівська Аравія, Оман, ПАР, Колумбія, Мозамбік, Лівія, Нігерія, Камерун, Філіппіни, Кот д’Івуар, Лесото, Бразилія, Мексика, Камбоджа, Чилі, Росія, Азербайджан, Сирія, Сербія, Намібія, Маврикій, Чорногорія, Барбадос

2,34

3

Лесото, Марокко, Гайана, Замбія, Монголія, Гана, Гамбія, Сенегал, Домініканська Респ., Філіппіни, Нігерія, Танзанія, Мозамбік, Малі, Уганда, Малаві, Бенін, Киргизстан, Зімбабве, Болівія, Парагвай, Еквадор, Пакистан, Боснія і Герцеговина, Нікарагуа, Камбоджа, Непал, Бангладеш, Суринам, Лівія, Кот д’Івуар, Таджикистан, Мадагаскар, Ефіопія, Камерун, Мавританія, Буркіна-Фасо, Венесуела, Чад, Тимор-Лешті, Бурунді, Сирія, Алжир

3,01

4

Бурунді, Боснія і Герцеговина, Панама, Ефіопія, Киргизстан, Бангладеш, Венесуела, Шрі-Ланка, Туніс, Індонезія, В’єтнам, Таїланд, Індія, Казахстан, Тринідад і Тобаго, Вірменія, Єгипет, Аргентина, Уганда, Перу, Марокко, Малаві, Ямайка, Малі, Грузія, Танзанія, Таджикистан, Пакистан, Македонія, Йорданія, Туреччина, Алжир, Монголія, Албанія, Замбія, Гватемала, Кенія, Сенегал, Еквадор, Ботсвана, Болівія, Зімбабве, Непал, Мадагаскар, Гондурас, Гамбія, Сальвадор, Гайана, Нікарагуа, Гана, Буркіна-Фасо, Бенін

2,14

Дослідження розвитку кластерів в Україні показали, що вони неконкурентні у міжнародному бізнес - середовищі. Така ситуація зумовлена відсутністю достатнього інформаційного забезпечення створення та функціонування кластерів; недостатньою зацікавленістю малих і середніх підприємств об'єднуватись у великі виробничі системи; інвестиційною непривабливістю регіонів, відсутністю фундаментальної законодавчої бази, яка визначала б організаційно-правові форми об'єднань підприємств і наявні передумови для їх формування та ефективності функціонування. Доведено, що кластеризація сприятиме покращенню інноваційного клімату в регіонах України і в цілому в державі.

Враховуючи завдання і цілі соціально-економічного розвитку України на нинішньому історичному етапі, метою створення національної інноваційної системи, яка наведена на рис.3, на нашу думку, мають бути пріоритети подолання кризи в усіх сферах економіки та суспільного життя, забезпечення стійких, гарантованих темпів економічного зростання у найближчій і віддаленій перспективі за рахунок нововведень, найсучасніших досягнень науки та техніки, і на цій основі підняття життєвого рівня населення до європейських стандартів.

Запропонована концепція розвитку національної інноваційної системи, яка визначає необхідність створення конкурентоспроможного вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок, ефективної системи державної підтримки модернізації економіки на основі технологічних інновацій та забезпечення умов для його розширеного відтворення; розвитку інноваційної інфраструктури; підвищення рівня інноваційної культури суспільства.

При затвердженні Державного бюджету України запропоновано розробляти Бюджет інноваційного розвитку національної економіки, в якому має передбачати впровадження нових і перехідних інноваційних цільових програм, проектів із зазначенням обсягів фінансування у розрізі всіх джерел, у тому числі державних коштів, а також головних виконавців, термінів виконання проектів і програм та очікуваних результатів від їх впровадження. Це дозволить контролювати як використання державних коштів, так і результати впровадження ключових інноваційних проектів, визначати на макрорівні стан інноваційного підприємництва в країні, розраховувати його внесок у виробництво валового внутрішнього продукту, тобто рівень фактичного та перспективного росту економіки за рахунок інноваційного фактора та прогнозувати його динаміку.

Як засвідчив аналіз світового досвіду, в усіх країнах-лідерах національні державні інституції відіграють суттєву роль у формуванні національного науково-технічного потенціалу. Крім того, у кожній державі існує індивідуальна модель процесу передачі новацій - нових академічних знань, відкриттів, винаходів, технологій тощо із сектора науки у підприємницький сектор. У більшості країн Західної Європи створені спеціальні органи, які відповідають за впровадження державної інноваційної політики.

З метою підвищення ефективності механізму стимулювання інноваційної діяльності в Україні запропоновано створити єдиний координаційний центр як окремий орган центральної виконавчої влади з питань інноваційного підприємництва і кластерної політики та його регіональних філій. Створення цього органу сприятиме прискоренню наукового та науково-технічного розвитку, активізації інноваційної діяльності, динамічному розвитку економіки країни та її регіонів.

Рис. 3 - Складові національної інноваційної системи та стратегії її розвитку

У розділі 4 «Нормативно-правове регулювання інноваційного підприємництва» досліджено стан реалізації законодавчих актів у науковій та інноваційній сфері, розкрито правовий механізм регулювання наукової та інноваційної діяльності, визначено детермінанти, сучасні вимоги і передумови впровадження нормативно-правових актів у сфері інноваційного підприємництва.

Доведено, що зважуючи на значущість інноваційного фактора для соціально-економічного розвитку України, формування системної правової бази регулювання інноваційної діяльності є першочерговим завданням державної регуляторної політики та одним із основних опосередкованих методів державного регулювання інноваційного підприємництва. Побудова такої системної правової бази є важливою передумовою впровадження інноваційного розвитку національної економіки на сучасному етапі та найвагомішою складовою національної інноваційної системи.

Відзначається, що, незважаючи на встановлений законодавством механізм стимулювання інноваційної діяльності, практично відсутні передбачені Законом України "Про інноваційну діяльність" повне (або часткове) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів; не надаються державні гарантії комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів; не впроваджене майнове страхування реалізації інноваційних проектів відповідно до Закону України "Про страхування". Кошти державного бюджету майже повністю виключені із механізму стимулювання інноваційного підприємництва (рис. 4).

Порівняння механізмів дії податкового кредиту в зарубіжних країнах і пільгового оподаткування прибутку від інноваційної діяльності в Україні виявило їх принципову відмінність. Як засвідчує досвід промислово розвинених країн світу, підприємства, здійснюючи витрати на інноваційну діяльність, отримують права скористатися податковим кредитом, тоді як в вітчизняне підприємство, зареєструвавши інноваційний проект, спочатку має отримати право на пільгу з оподаткування прибутку, а вже згодом здійснює витрати на інноваційну діяльність.

Дослідження дотримання встановлених законодавством норм показало, що Україна як правова держава ще не сформувалася. Ігнорування законодавства у науковій та інноваційній сфері свідчить про слабку орієнтацію органів виконавчої і законодавчої влади у сфері пріоритетів розвитку науки і техніки, нерозуміння нею значення інноваційного фактора в соціально-економічному розвитку економіки, що проявляється, насамперед, у недостатньому фінансовому забезпеченні науково-технічної діяльності, в тому числі пріоритетних її напрямів. Визначені законодавством пріоритети в діяльності наукової та інноваційної сфери ніколи не фінансувались належним чином у нашій державі.

У роботі наголошується, що законодавчо неврегульованими залишаються проблемні питання передачі наукових розробок, нових технологій, винаходів від академічної, вузівської та галузевої науки до підприємницького сектору, а також питання страхування інноваційних ризиків, комерціалізації науково-технічних розробок, пільгового оподаткування інвестицій в інноваційну сферу тощо. У порівнянні з розвиненими країнами світу в Україні поки що відсутня сучасна інфраструктура інноваційної сфери, що не сприяє збільшенню обсягів фінансових потоків, які в неї спрямовуються. Хоча в сис

      Подібні статті по економіці

      Місце України в глобалізаційних процесах
      Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у країнах Заходу, так і в країнах Сходу. В наш час формується нова галузь науки — глобалістика, яка ...

      Стратегія економічної безпеки України
      Вважаючи об´єктом стратегії соціально-економічну систему в цілому, а суб´єктом - державу як виразника інтересів суспільства, фундаментальним критерієм ефективності державної стратегії можна визнати національну безпеку, яка с ...

      Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2018 рік.