Крім підйому японських БНК, цей період характеризується зміною ролі США, які з основного інвестора перетворилися в основну приймаючу інвестиції країну. Основними причинами цього стали такі фактори, як перспективність американської економіки на фоні уповільнення світової економіки, швидке знецінення з 1985 року долару, що робило інвестування у США відносно дешевим, а також лібералізація американських фінансових ринків, що сприяло появі іноземних фірм у цьому секторі. Більш того, через обмеження імпорту в країну японських товарів, в США збільшилася присутність японських фірм.
Обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, знижується. До 1975 року цей спад пояснювався хвилею націоналізації, яка відбулася у 1960-початку 1970-х роках здебільшого в нафтовидобувній промисловості. Крім того, сувора економічна політика країн-імпортерів капіталу, перш за все держав латиноамериканського регіону, яка мала за мету захист платіжного балансу цих країн, припускала значні законодавчі обмеження ділової діяльності БНК. З іншого боку, починаючи з 1980-х років відбувається підйом БНК таких країн, що розвиваються, як Корея, Бразилія, Мексика та країн-експортерів нафти.
З кінця 1970-х років для БНК відкриваються нові ринки в КНР, колишньому Радянському Союзі, а також постсоціалістичних країнах Східної Європи. Як відомо, з початком "холодної війни" США та їх союзники ввели обмеження на торгівлю з країнами Східної Європи та СРСР [76, с. 4]. Крім того, держави Східного блоку в не були учасниками Бреттон-Вудської системи. Відособлена східна зона торгівлі об'єдналася навколо Ради економічної взаємодопомоги, яка була створена у 1949 році. Членами РЕВ були Радянський Союз, Чехословаччина, Східна Германія, Угорщина, Польща, Болгарія та Румунія, Монголія (приєдналася до організації у 1962 році) та Куба (приєдналася до організації у 1972 році). Югославія мала статус асоційованого члена. Ці країни здійснювали політику повної заборони ПІІ, метою якої була ізоляція від іноземного капіталу, а також сприяння розвитку вітчизняної продукції та технологій. Все це стало причиною економічної дезінтеграції та спаду торгівлі між Сходом і Заходом. Лібералізація економік країн Східної Європи призвела до зміни ставлення до прямих інвестицій іноземних компаній і відміни заборони на їх здійснення. Спочатку в постсоціалістичних країнах починають прийматися закони, які дозволяють створювати спільні підприємства, потім - закони, які дозволяють пряме інвестування через власні філії іноземних компаній.
Китай був зачинений для прямих інвестицій з Заходу починаючи з Революції 1949 до 1979 року, коли на законодавчому рівні було дозволено створювати спільні підприємства. У 1986 році, згідно з новим законодавством, закордонними підприємствам було дозволено направляти в країну інвестиції.
Між 1975 та 1985 роками основним джерелом зовнішніх прямих інвестицій стає Західна Європа, яка й сьогодні займає це положення.
Планування виробничих витрат і собівартості продукції вівса на площі 120 га в умовах ТОВ агрофірма Ольвія
Сільське
господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки
виробництво продуктів харчування - перша умова життя безпосередніх виробників.
Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит ...
Організаційно-економічний механізм заснування власної справи в сфері виготовлення виробів з дорогоцінних металів та каміння
Виробництво ювелірних виробів є важливою складовою переробної
промисловості України, проте його розвитку приділяється недостатньо уваги як з
боку державних органів, так і з боку вчених та дослідників. Це зумовлено
відносною інформаційн ...