а) Натуральне господарство. Обміну або взагалі немає, або він набуває форми бартеру.
б) Грошове господарство. І на цій стадії розвитку гроші стають необхідним посередником під час проведення обмінних операцій.
в) Кредитне господарство. А тут припиняється використання грошей під час обміну, та його його місце займає кредит. Ця стадія господарського розвитку є особливим вищої, оскільки там відкриваються максимальні можливості підприємництва для «активних» людей: не маючи свого капіталу, він може стати підприємцем, узявши потрібні кошти в кредит.
Отже, Б. Гильдебранд підтвердив (хоч і інакше) тезу Ф. Ліста у тому, що неможливо створення універсальної економічної теорії, оскільки різні країни перебувають у різних етапах свого розвитку.
Схема, яка, на думку Б. Гільдебранта, мала охопити всю історію розвитку людства, обмежилась визначенням фаз еволюції, далі він лише порівнює основ-ні ознаки, що за ними визначається конкретна фаза суспільного розвитку. Як вершину прогресу економіки будь-якої нації він бачить кредитне господарство, що формується під впливом попередньої еволюції і є її результатом.
Ця форма господарства будується на справедливому обміні й розподілі, якому не потрібні гроші як посередник та вимірювач вартості. Її Б. Гільдебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволен-ня конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якостям громадян суспільства. Роль держави полягає в керівництві соціально-економічним процесом.
Якщо зважити на те, що теорії історичної школи завойовували своє місце в боротьбі з теоріями соціалізму, то ідея кредитного господарства, яке вирішує всі соціальні проблеми, забезпечує рівність та справедливість, є надто приваб-ливою, бо вона, по-перше, передбачає досягнення мети засобами еволюційного розвитку, а, по-друге, вважає власність недоторканою, оскільки вона є основою еволюції.
3. Карл Кніс(1821-1898) [2].
Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821-1898), професор Марбурзького, Фрейбурзького, Гейдельберзького університетів. Його праця 1853 p. «Політична економія з погляду історичного методу» (перевидана 1883 p. під назвою «Політична економія з історичного погляду») була прикладом такої наполегливості й послідовності у викладанні цієї проблеми, якої ми не бачимо ні в В. Рошера, ні в Б. Гільдебранта.
К. Кніс був найрадикальнішим «єретиком» стосовно магістральному напрямку економічної науки на II стадії її розвитку (тобто, стосовно класичної політичної економії). Він загалом заперечував можливість створення економічної науки як такої. Адже наука може існувати там, де є якась повторюваність досліджуваних явищ. Але кожна нація має власний неповторний, унікальний шлях розвитку господарства, тому повторюваність неможлива. Економічні явища за своєю сутністю недоступні до пізнання. Економісти можуть лише спостерігати їх і давати їм моральну оцінку.
К. Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспільства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є пе-рехідною фазою до його наступного прогресу. К. Кніс, як і його попередники, поділяв думку про можливість свідомо впливати на суспільні процеси, за умови, що генезис цих процесів добре відомий, а мета, заради якої здійснюватиметься цей вплив, є суспільнозначущою.
Стратегія економічної безпеки України
Вважаючи об´єктом стратегії соціально-економічну систему в цілому, а суб´єктом - державу як
виразника інтересів суспільства, фундаментальним критерієм ефективності
державної стратегії можна визнати національну безпеку, яка с ...
Співвідношення ринкових і державних методів регулювання економіки
державний регулювання німецький економіка
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що самостійна Україна з
1991 року поступово змінює суспільно-економічну формацію з „розвитого
соціалізму” з загальнонародною власністю на засоби ...