Розділи економіки

Основні економічні теорії розвитку та регулювання господарських систем економістів «старої німецької історичної школи»

Історична школа в особі В.Рошера мала рішучого поборника еволюцій-ного шляху розвитку суспільства. Він уважав будь-яке революційне перетво-рення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'єм-ний супутник переворотів заважає розвиткові започаткованих прогресивних явищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом «позитивного права», а на-ція може бути учасником цього процесу під керівництвом держави.

Теорію поступального розвитку суспільства В.Рошер протиставляв соці-алістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він уважав за можливе досягти соціалістичної мети реформістським шляхом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як ре-зультат цивілізаційного прогресу, водночас оголошувала їх незмінними й віч--ними, не бачила історичної перспективи.

В. Рошер, як і Б. Гільдебрандт, також вважав, що однотипні господарські системи у різних народів одночасно неспроможні існувати. Економіку слід розглядати, як частину культури - як господарську культуру.

Але В. Рошер до того ж час був єдиним представником «старій, історичній школи», уделявшим хоча б невеличке увагу власне економічної теорії. Він найбільше приклався до «теорію цінності й розподілу доходу». У. Рошер взяв в основі теорію факторів виробництва у редакції Ж.Б. Сея і поєднав його з концепцією прибутку М. Сеніора, маловідомого представника класичної політичної экономии. Відповідно до концепції М. Сеніора, джерелом прибутку є нібито утримання капіталіста від того плинного споживання.

Поєднавши ці концепції, У. Рошер лишився вірним історизму «німців». Він висловив ідею, відповідно до якої у процесі господарського розвитку змінюється значимість (і, частка у національному продукті) окремих факторів виробництва. На початкових етапах розвитку головну роль грає земля (природа), потім працю й, нарешті, капітал. Отже, величина частки доходів власників капіталу у національному доході відбиває ступінь розвиненості національного господарства.

2. Бруно Гільдебранд(1812-1878)[9].

Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-економіст Бруно Гільдебранд (1812-1878), який вивчав історію й економіку в Бреслау і посів там викладацьку посаду. За політичну критику уряду його було вислано до Швейцарії, де він викладав в університетах Цюріха та Берна. Б.Гільдебранд був засновником першого статистичного бюро в Швейцарії. Після повернення 1861 р. до Німеччини викладав у Ієнському університеті, з 1863 р. став заснов-ником і редактором «Щорічника економіки та статистики», активно цікавився соціальними реформами і навіть був одним із керівників організації «Verein flir Socialpolitik» (з 1872).

Бруно Гільдебранд - автор багатьох книжок із політики, соціології, біз-несу, статистики, але в своїй основній праці «Політична економія сучасного і майбутнього» (1848) він ставить собі за мету «відкрити шлях для основного історичного погляду в політичній економії і перетворити політичну економію на теорію, що має справу з економічним розвитком народів»'.

Він значно рішучіше, ніж В.Рошер, нападає на класичну політекономію: не визнає об'єктивності економічних законів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму і критикує В.Рошера за те, що той намагається при-мирити свою теорію з класичною.

Історія у Б. Гільдебранда - це не лише засіб доповнення економічних теорій, а зброя повного оновлення науки. На його думку, «політична економія має бути наукою про закони економічного розвитку націй». Під такими він ро-зуміє закони еволюції, які можна простежити, вивчаючи історію та узагальню-ючи фактичний матеріал із допомогою статистики.

Прикладом таких узагальнень є його відкриття фаз еволюції: фаза нату-рального господарства середніх віків, фаза грошової та фаза кредитної економі-ки. За основу періодизації Гільдебрант бере способи організації обміну продук-тами. Доводячи свою теорію, він постійно шукає аргументів у класичній політ-економії, особливо щодо питань виробництва та обміну.

Б. Гильдебранд, як і Ф. Ліст, надавав велике значення періодизації стадій господарського розвитку. Однак у нього критерієм розмежування стадій є розвиненість сфери обертання. Згідно цьому критерію їм виділяються три стадії:

Перейти на страницу: 1 2 3 4

Подібні статті по економіці

Перспективи розвитку місцевого самоврядування
місцевий самоврядування реформа регіон Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосними для розвитку держави в цілому. Вони не тільки визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу. Відсутність у ...

Підвищення використання виробничих та трудових ресурсів підприємства
Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управлін ...

Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2024 рік.