Розділи економіки

Стратегія економічної безпеки України

Вважаючи об´єктом стратегії соціально-економічну систему в цілому, а суб´єктом - державу як виразника інтересів суспільства, фундаментальним критерієм ефективності державної стратегії можна визнати національну безпеку, яка сьогоднi розглядається як "стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз", тобто як зменшення небезпеки руйнування суспільної системи під впливом екзогенних та ендогенних чинників. Оскiльки матерiальною основою функцiонування суспiльства є продуктивнi сили, нацiональна безпека будь-якої держави у стратегiчному планi спирається передусім на її економiчний потенцiал i набуває вигляду економiчної безпеки.

Загрози, які є ключовими у системі категорій економічної безпеки, можуть розглядатися як чинники, що протистоять реалізації економічної стратегії та спонукають забезпечити її адаптивність до умов, що змінюються. Ефективність економічної стратегії визначається спроможністю до протистояння таким загрозам. Стратегічними напрямками діяльності держави при переході від командно-адміністративної системи управління економікою до ринкової є: лібералізація економічних відносин, макроекономічна стабілізація, реформування відносин власності через широке роздержавлення та приватизацію майна, формування повноцінної правової бази, орієнтовані на впровадження ринкових механізмів господарювання, підтримка та захист всіх, без винятку, форм власності.За двадцять один років існування України як незалежної держави не сталося бажаного оздоровлення соціально-економічної ситуації. Стан поточних економічних показників свідчить, що проблеми економічної безпеки загострилися у країні в цілому, а також щодо головних її складових - держави, суб'єктів господарської діяльності, людини.

Отже, на сучасному етапі Україні потрібно вирішити комплекс непростих питань, найгострішими з яких є проблема економічної безпеки країни та її громадян, тому ця проблема має постійно перебувати у центрі уваги держави.Функції держави у забезпеченні економічної безпеки за сучасних реалій суттєво ускладнюються. Під економічною безпекою розуміється, з одного боку, знадність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб населення та держави, а з іншого,- як здатність протистояти дестабілізуючим чинникам, що створюють загрозу розвитку держави. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання також входить до складових економічної безпеки.

Безперечно, ефективність економічної стратегії не може бути зведена суто до забезпечення економічної безпеки. Коло стратегічних завдань є значно більш широким.

Економічна безпека не характеризує відсутність загроз як таких, що практично неможливо. “Стан захищеності” означає відсутність системоруйнуючих загроз, тобто тих із них, які не можуть бути органічно усунуті в межах економічної стратегії, іманентної даній соціально-економічній системі. Отже, економічну безпеку слід розглядати як граничний, обов’язковий, проте не достатній критерій. Зниження економічної безпеки означає неефективність економічної стратегії навіть за досягнення останньою локальної ефективності, проте підвищення - ефективність стратегії забезпечення економічної безпеки, але не обов’язково економічної стратегії держави загалом.

За останнє десятиріччя економічна думка і практика економічної політики у перехідних економіках пройшли через широкий спектр варіацій ставлення до ролі держави в економіці: від практично абсолютного заперечення такої і сподівання на принципи ринкового лібералізму як головний регулятор економічних відносин до усвідомлення необхідності вироблення форм і методів впливу держави на економічні процеси, значно більш складних і дієвих, ніж механізми, традиційно властиві адміністративно-командній системі. Формування політики забезпечення економічної безпеки також зазнало суттєвої еволюції. Раніше політика захисту національних інтересів здійснювалась головним чином за допомогою безпосередніх методів адміністративного впливу (протекціоністські дії у зовнішньоекономічній діяльності, адміністративне регулювання кредитного і валютного ринків, активне втручання в процеси ціноутворення тощо).

Останніми десятиліттями у міру поширення ринкових методів господарювання, такі заходи або дедалі більше виявляють свою неефективність, або й змушені призупинятися з огляду на явні або неявні зобов’язання, прийняті країнами перед міжнародними організаціями. Відповідно виникає необхідність як розширення трактування поняття економічної безпеки, так і модифікації переліку об’єктів політики, скерованої на її забезпечення.

На розвиток загальновизнаної думки про те, що економічна безпека трактується як стан захищеності економічних інтересів, а головним життєво важливим інтересом в економічній сфері (як для фізичної особи та підприємства, так і для держави) є відтворення свого існування, в центр визначення економічної безпеки слід, на нашу думку, поставити саме категорію економічного відтворення. Це робить тлумачення економічної безпеки співзвучним визначенню економічної стратегії та її мети.

Стратегія економічної безпеки України

національний стратегія економічний безпека

Загрозливі тенденції поглиблення соціально-економічної ситуації надзвичайно актуалізували питання щодо розроблення та втілення в життя стратегії забезпечення економічної безпеки України. Нині це завдання є одним із найважливіших національних пріоритетів і вимагає посиленої уваги з боку владних структур, політичних партій, науковців та громадськості. Забезпечення економічної безпеки є гарантом державної незалежності України, умовою її прогресивного економічного розвитку й зростання добробуту громадян.

Політика економічної безпеки буде ефективною за умов визначення стратегії й тактики економічної безпеки.

Стратегія економічної безпеки передбачає визначення мети і завдань системи забезпечення економічної безпеки, напрямів їх вирішення, а також форм і методів застосування відповідних сил і засобів, можливість їх перегрупування, створення необхідних резервів для нейтралізації та локалізації можливих загроз.

Тактика економічної безпеки - це найбільш рухлива частина політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від дії внутрішніх і зовнішніх загроз, зміни пріоритетності національних економічних інтересів тощо. Складність та мінливість економічної та соціальної ситуації вимагає застосування різноманітних тактичних заходів щодо забезпечення економічної безпеки.

Важливо чітко визначити стратегічні цілі й не плутати їх із тактичними заходами, інколи навіть вимушеними, але необхідними задля досягнення певних стратегічних цілей. Визначення стратегії й тактики сприятиме повноцінному функціонуванню системи забезпечення економічної безпеки, здійсненню ефективної політики економічної безпеки.

У Конституції України чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього українського народу. Економічній безпеці притаманний інтегральний характер, оскільки вона є результатом спільних зусиль усієї нації, що проявляється через дії всіх гілок влади (від всеукраїнського до місцевого рівня), наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян та окремих осіб.

Економічна безпека досягається шляхом здійснення єдиної державної політики, узгодженої системою заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам». Така політика буде ефективною за умов визначення стратегії й тактики забезпечення економічної безпеки. Важливо, щоб стратегія забезпечення економічної безпеки базувалась на багатоваріантності прогнозів соціально-економічного розвитку України і коригувалась залежно від розвитку подій за тим чи іншим варіантом. Переваги багатоваріантної стратегії полягають у тому, що з'являється можливість вибору різноманітних заходів, а не термінового застосування екстрених і недостатньо розроблених рішень, як ще нерідко трапляється на практиці.

Необхідність виконання конституційних вимог щодо реалізації функцій держави, пов'язаних із забезпеченням економічної безпеки, вимагає розроблення й прийняття такого важливого державного документа як Стратегія економічної безпеки України. Цей документ покликаний стати стратегічним орієнтиром на наступні 10-15 років та закласти основи економічної безпеки і на більш тривалий період.

При розробці зазначеної Стратегії необхідно враховувати глобальні тенденції переходу до постіндустріального напрямку розвитку та формування так званого інформаційного суспільства. Ігнорування цих тенденцій, спричинених технологічним прогресом та інформаційною революцією, небезпечне тим, що Україна може стати жертвою інформаційно-технологічного колоніалізму, який таїть у собі набагато більшу загрозу для державності, аніж сировинний колоніалізм.

Стратегія економічної безпеки повинна базуватися на багатоваріантності прогнозів соціально-економічного розвитку України і коригуватися залежно від розвитку подій за тим чи іншим варіантом. Переваги багатоваріантності стратегії полягають у можливості вибору різноманітних заходів, а не в терміновому застосовуванні екстрених та недостатньо розроблених рішень.

Стратегія економічної безпеки України повинна, зокрема, включати:

основні засади формування та підтримки функціонування системи забезпечення економічної безпеки України;

характеристику внутрішніх і зовнішніх загроз економічній безпеці та моніторинг факторів, що підривають стійкість соціально-економічної системи держави;

критерії та індикатори економічної безпеки;

характеристику національних економічних інтересів;

заходи та механізми державної політики щодо забезпечення економічної безпеки на національному, регіональному і глобальному рівнях.

З метою успішної реалізації заходів, визначених Державною стратегією економічної безпеки, здійснення коригування економічної політики, реалізацію заходів щодо соціально-економічного зростання, визначення економічних пріоритетів, створення надійної системи економічної безпеки та її ефективного функціонування, контроль за їх виконанням необхідно покласти на управління економічної безпеки Ради національної безпеки і оборони України.

Доцільно було б підготувати й прийняти Закон України «Про засади економічної безпеки України», який би став основою для розроблення та вдосконалення національного законодавства у сфері економічної безпеки. Зазначені Стратегія і Закон покликані стати своєрідними орієнтирами, за якими будуть звіряти свої дії, пов'язані із забезпеченням економічної безпеки, всі, починаючи від вищих посадових осіб держави і, закінчуючи державними службовцями місцевих органів влади та пересічними громадянами. З метою конкретизації Стратегії слід було б підготувати Державну програму забезпечення економічної безпеки України.

Доцільно розробити Програму підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних із забезпеченням економічної безпеки. Це дасть можливість визначити пріоритетність та уникнути хаотичності у підготовці зазначених актів. Важливо здійснювати наукову експертизу проектів нормативно-правових актів на предмет відповідності їх вимогам економічної безпеки. Також доцільно було б здійснити експертизу діючих нормативно-правових актів з метою виявлення наслідків їхнього впливу на стан забезпечення економічної безпеки. У разі виявлення негативного впливу слід розробляти пропозиції щодо скасування цих актів чи внесення до них відповідних змін.

Тенденція до поглиблення диспропорцій в економічному розвиткові багатих і бідних країн загрожує перерости на початку XXI століття в глобальну кризу світового господарства та руйнівні економічні війни глобального й регіонального масштабу. Пропозиція України щодо створення Ради економічної безпеки при ООН, як одного з найважливіших факторів міжнародної економічної безпеки, буде серйозно сприйнята у світі і знайде підтримку серед багатьох країн лише в тому разі, коли Україна заявить про себе, як про країну, що створила могутній економічний потенціал, забезпечує стабільне економічне зростання і спроможна захищати власні національні інтереси. Верховна Рада України могла б ініціювати проведення в Києві міжнародної конференції з проблем формування ефективної системи глобальної економічної безпеки та моделі нового міжнародного економічного порядку, який би унеможливлював здійснення руйнівної політики міжнародних фінансових організацій та міжнародного спекулятивного капіталу і ґрунтувався на додержанні принципів економічного суверенітету, еквівалентності обміну, рівноправного партнерства, економічної взаємодопомоги тощо. Однак Україна зможе стати активним будівничим глобальної системи економічної безпеки лише за умов забезпечення власної економічної безпеки.

Слід зазначити, що стратегія економічної безпеки України може виявитись абсолютно неефективною, якщо державний апарат, який зобов'язаний втілювати її в життя, якісно не оновиться і не керуватиметься у своїх діях національними інтересами. Нині ж, як це не парадоксально звучить, саме урядовці, які покликані сприяти забезпеченню економічної безпеки, створюють для неї чи не найбільшу небезпеку.

Якою ж повинна бути стратегія економічної безпеки в перехідний період і на перспективу? Іноді стверджують, що в перехідний період головне - забезпечити виживання економіки і всієї країни, а потім - її стабілізацію і тільки в перспективі - розвиток. У дійсності критерій виживання дуже розмитий. Ніхто не може визначити, коли скорочення виробництва досягне своєї межі і наступить стабілізація. Уже протягом багатьох років продовжується спад, і слідом за ним міняється наше уявлення про можливості виживання економіки й початок її стабілізації.

Ринкова система господарювання несе в собі величезні потенційні сили життєстійкості, однак її можливості не можуть реалізовуватися без економічної стратегії. Ринок і підприємництво - це тільки, за виразом американського економіста В. Леонтьєва

Основою державної стратегії економічної й у цілому національної безпеки повинна бути ідеологія розвитку (система наукових поглядів, що включає не тільки економіку, але і філософію, соціологію, інформатику, право, політологію й геополітику і т.д.), що враховує стратегічні пріоритети, національні інтереси, внаслідок чого загрози безпеці зводяться до мінімуму. Якщо ринкові сили не можуть самі вивести країну на шлях розвитку, то потрібно на базі глибокого аналізу ринкової ситуації закласти основи підйому виробництва. Без ідеології розвитку, без культивування промислового і науково-технічного підйому не можна забезпечити рішення задач економічної безпеки.

Відновлення економічного зростання вимагає відновлення платоспроможного попиту як у споживчому секторі, так і в інвестиційному. Низький платоспроможний попит приводить до зникнення багатьох видів виробництв. Надмірний платоспроможний попит, особливо при зниженні виробництва і відповідно пропозиції товарів і послуг, призводить до зростання цін, створює «навантаження» на емісію грошей і сприяє посиленню інфляції.

Розширення сукупного попиту вимагає активізації інвестиційної політики. Особливу роль у рішенні цієї задачі грає держава, вона повинна формувати стабільні умови господарювання, створюючи імпульси щодо інвестування прибутку й амортизаційних відрахувань у відновлення інтелектуально-кадрового, техніко-технологічного, виробничого потенціалу.

Один із напрямків економічної стратегії держави в області забезпечення безпеки полягає у створенні системи гнучкого регулювання ринкової економіки. Зрозуміло, саме по собі регулювання не гарантує безпеки. Воно може виявитися не тільки корисним, але і шкідливим, якщо намагатися відновити форми регулювання, що не виправдали себе. Насамперед, не можна забувати, що мова йде про регулювання не просто економіки, а ринкової її моделі. Важливо не тільки не порушити механізми саморегуляції, але і створювати умови для найбільш ефективної роботи цих механізмів. Для цього суб'єкти ринку повинні мати у своєму розпорядженні досить повну інформацію про розвиток економіки в цілому; задачі структурної політики; пріоритети державної підтримки; так звані провалах ринку; прогнозовані макроекономічні показники і т.д. Звичайно, настільки складну задачу виконують не тільки державні управлінські структури, але і суспільні й приватні аналітичні центри. Загалом роль держави полягає у пізнанні причинно-наслідкових і інших залежностей у ринковій економіці, у попередженні тих стихійних моментів розвитку, що загрожують національній безпеці, у визначенні сфер, здатних дати в перспективі найбільший прибуток. У систему гнучкого державного регулювання доцільно включити наступні основні підсистеми:

макроекономічне регулювання, що встановлює загальні правила й параметри господарювання для всіх типів організацій;

індикативне планування, на основі якого здійснюється орієнтація інвестиційних процесів на обрані пріоритети структурної політики, а також інші типи «тонкого настроювання» механізму господарювання економічними методами для всіх типів організацій;

більш тверде планування діяльності державних підприємств, держзамовлень (насамперед оборонних), а також розробка й здійснення методів керування державним майном.

Сутність і стратегія економічної безпеки не вичерпуються проблемами відновлення економічного зростання на основі нової структурної політики, задоволення споживчого й інвестиційного попиту, розвитку ринку цінних паперів, створення конкурентного середовища, оптимізації відносин власності й менеджменту, створення гнучкої системи державного регулювання ринкового типу. Стратегія не стане дійовим інструментом політики, якщо не будуть конкретизовані задачі безпеки в окремих сферах економіки: у галузях матеріального виробництва; у науково-технічній, соціальній і зовнішньоекономічній сферах; у регіонах.

Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки України повинна бути орієнтована насамперед на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу, недопущення зниження рівня життя населення до граничних значень, що здатне викликати соціальну напруженість, запобігання конфліктів між окремими шарами і групами населення, окремими націями й народностями. Ця стратегія повинна здійснюватися насамперед через систему безпеки, що утворюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади, суспільні й інші організації й об'єднання.

Деякі важливі положення державної діяльності щодо забезпечення економічної безпеки повинні здійснюватися в процесі розробки проектів прогнозу соціально-економічного розвитку України і державного бюджету на кожний наступний рік.

Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки розробляється й реалізується в рамках економічної політики, що проводиться, основними пріоритетами якої є досягнення стійкості економічного становища особистості, соціально-економічної стабільності суспільства, держави, дотримання конституційних прав і свобод громадян, законності і законослухняності усіх, включаючи органи державної влади. З цією метою повинна бути створена налагоджена і надійна система державного впливу на економіку, що дає змогу здійснювати з найменшими втратами регулювання найважливіших економічних перетворень, а також здатна взяти на себе функції керівництва й підтримки економіки країни на безпечному рівні. Великі задачі треба буде розв'язати у сфері структурної політики. На макроекономічному рівні основними задачами є: підвищення сукупного попиту; збільшення норми заощаджень і формування сприятливого інвестиційного клімату для трансформації нагромаджень в інвестиції; забезпечення переливу фінансових і виробничих ресурсів від нежиттєздатних підприємств і секторів до ефективних виробників і в сектори зростання; стимулювання експорту і його диверсифікованості; регулювання імпорту з метою захисту вітчизняних виробників у рамках загальноприйнятих процедур. На мікроекономічному рівні в ході здійснення структурної політики на перший план виходять задачі підтримки й стимулювання розвитку економічно ефективних підприємств і організацій, ліквідації чи реорганізації неефективних економічних структур, упровадження ринкових норм поведінки економічних суб'єктів.

У процесі цієї роботи необхідно:

виявити «точки зростання», тобто підприємства й організації, що реалізують проекти й програми, які забезпечують пошук і освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку;

визначити роль і місце діючих підприємств у господарській системі, організувати процес ліквідації неефективних підприємств, підвищити ефективність управління державними підприємствами;

скласти перелік підприємств, продукція яких необхідна для забезпечення державних нестатків;

виділити ті господарські суб'єкти, у яких контрольний пакет акцій чи «золота акція» повинні бути закріплені за державою для здійснення впливу на рішення, що приймаються даними суб'єктами, із метою забезпечення економічної безпеки;

визначити перелік конкретних підприємств, яким необхідна державна підтримка з метою забезпечення економічної безпеки.

Неодмінною умовою дотримання вимог економічної безпеки є реалізація системи проектів і програм перспективного характеру - як наукових та інноваційних, так і виробничих та інвестиційних.

Соціальна політика, що проводиться державою, повинна сприяти консолідації суспільства на умовах стійкого економічного становища громадян, підвищення їхнього рівня життя. Процес розшарування суспільства на багатих і бідних продовжується, що виявляється дестабілізуючим фактором та створює потенційну загрозу виникнення соціальних конфліктів.

Тим часом реалізація економічної політики повинна супроводжуватися не поглибленням поляризації суспільства, а рівномірним, справедливим розподілом ваги кризового періоду між різними соціальними групами населення.

Для збереження і розвитку науково-технічного потенціалу, що забезпечує стратегічні інтереси та науково-технічну незалежність України, потрібно, на наш погляд, визначити пріоритети державної науково-технічної політики, погоджені із задачами забезпечення економічної безпеки країни. Необхідно розробити державні програми по напрямках фундаментальних досліджень, створити сприятливий інноваційний клімат в економіці з використанням різних форм державного стимулювання реалізації передових технологій і захисту вітчизняних виробників наукомісткої конкурентоспроможної продукції.

Основним напрямком інвестиційної політики на перехідний період повинне стати формування сприятливого середовища для підвищення інвестиційної активності, залучення приватних вітчизняних і іноземних інвестицій, для реконструкції української економіки. Підкреслимо, що проведенню ефективної інвестиційної політики будуть сприяти такі принципи:

послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

підвищення ролі внутрішніх джерел нагромадження підприємств і заощаджень населення;

значне розширення практики спільного (пайового) державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

розміщення централізованих капітальних вкладень і державного фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення винятково на конкурсній основі;

використання частини централізованих (кредитних) інвестиційних засобів на реалізацію особливо ефективних і швидкоокупних інвестиційних проектів і об'єктів малого бізнесу незалежно від їхньої галузевої приналежності і форм власності для прискорення структурно-технологічної перебудови виробництва;

стимулювання залучення іноземних інвестицій.

Разом з тим має бути визначити перелік виробництв, закритих для іноземних інвестицій, із точки зору економічної безпеки .

Необхідно прийняти заходи для зміцнення фінансово-кредитної системи. Вони повинні передбачати: підвищення ефективності податкової системи, зменшення кількості податків і поліпшення їхнього збирання; ефективний перерозподіл фінансових ресурсів виходячи з загальнодержавних пріоритетів; раціоналізацію витрат на національну оборону.

Для подолання можливих сепаратистських тенденцій і забезпечення єдності в рішенні зазначених задач потрібно розробити стратегію раціонального сполучення інтересів держави й регіонів. Вона повинна базуватися на обмеженні ролі центральних органів в економічних процесах регіонального і місцевого рівня і зосередженні їхніх зусиль на створенні й підтримці ринкових механізмів, проведенні єдиної економічної політики.

До пріоритетних задач регіональної політики в області економічної безпеки варто віднести:

реорганізацію економіки регіонів з урахуванням переваг галузей спеціалізації;

відновлення і раціональне використання власних джерел розвитку агропромислових регіонів;

подолання депресивного стану в регіонах з екстремальними умовами, створення умов для відродження нечисленних народів;

формування територіально-виробничих комплексів нового типу, орієнтованих на виробництво й реалізацію продукції, що відповідає вимогам ринку, за рахунок нецентралізованих інвестицій;

розвиток міжрегіональних інфраструктурних систем (транспорту, зв'язку, інформатики).

Найбільш важливими задачами в перехідний період у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що забезпечує економічну безпеку, повинні стати:

регулювання розвитку зовнішньої торгівлі при дотриманні економічних інтересів України й забезпечення її економічної безпеки, підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності в умовах інтеграції української економіки у світове господарство;

подальший розвиток експортного потенціалу, у першу чергу, за рахунок розширення виробництва високотехнологічних товарів, проведення політики імпортозаміщення;

підтримка інтересів вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках з метою відновлення й збереження їхніх позицій на товарних світових ринках;

проведення в рамках загальноприйнятих процедур політики розумного протекціонізму у відношенні вітчизняних виробників, що не є монополістами на внутрішньому ринку;

забезпечення найбільш сприятливих для України умов погашення зовнішнього боргу і його обслуговування;

досягнення стабілізації курсу гривні стосовно вільно конвертованих валют;

забезпечення безперебійної роботи транспортних артерій, що з'єднують Україну із зовнішніми ринками (залізничний і автомобільний транспорт, магістральні газо- і нафтопроводи, між системні та міжрегіональні лінії електропередач і т. ін.).

У сфері боротьби з криміналізацією економіки необхідно активізувати протидію організованій злочинності, порушенню прав громадян у сфері економічної діяльності. На державному і регіональному рівнях повинні бути прийняті заходи, що забезпечують, у першу чергу, боротьбу з загрозами економічної злочинності, яка завдає збитки конституційному ладу, соціальній стабільності економічної діяльності.

Великі задачі повинні бути вирішені у сфері управління економікою. Удосконалення системи управління економікою вимагає, насамперед, чіткого визначення задач загальнодержавного, регіонального і місцевого рівня і відповідного розмежування щодо державного управління між органами виконавчої влади суб'єктів за умови забезпечення єдності системи виконавчої влади. Для підтримки економічної безпеки необхідно активізувати дії в усіх напрямках економічних реформ, включаючи: створення нормативно-правового простору, нових інститутів управління і здійснення інституціональних перетворень; розробку механізму розв’язання спірних питань і конфліктних ситуацій, що виникають у сфері економічних відносин; гармонійний розвиток економічних і політичних відносин із країнами ближнього й далекого зарубіжжя з урахуванням взаємних інтересів і забезпечення економічної безпеки України; зміцнення державної влади, підвищення довіри до її інститутів, а також раціоналізацію механізмів вироблення і формування економічної політики.

Подальша розробка теоретичних і практичних питань удосконалення механізму забезпечення економічної безпеки країни повинна ґрунтуватися на Концепції національної безпеки України.

Висновок

З метою відвернення економічної небезпеки, що загрожує державному суверенітетові України, необхідно здійснити комплекс заходів по її виходу з глибокої економічної кризи. На нашу думку, слід істотно змінити економічну програму і курс держави за такими основними параметрами.

По-перше, треба дотримуватися вимог економічних законів, і насамперед - вартості, грошового обігу, пропорціональності, одержавлення економіки, та ін. Порушення вимог закону вартості призвело до величезного диспаритету цін між промисловістю і сільським господарством, який, у свою чергу зумовив значне руйнування аграрного сектора. Порушення вимог закону грошового обігу викликало велику нестачу готівки (базових грошей), отже - кризу платежів, заборгованість по заробітній платі, і ілюзорну фінансову стабілізацію тощо.

По-друге, необхідно відійти від спрощеної консервативної моделі змішаної економіки (тобто від монетаризму) до ліберальної соціал-реформістської, а з точки зору основних напрямів економічної теорії - до кейнсіанства та інституціоналізму.

По-третє, важливо перейти до поширення колективних форм власності, і насамперед - трудової колективної власності (на засоби виробництва, створений продукт тощо). На перший погляд, у результаті роздержавлення і приватизації така орієнтація на колективні форми кількісно дотримується. Але частка трудових колективів у власності роздержавлених і приватизованих підприємств не перевищує 20%. Крім того, необдуманою податковою, амортизаційною, кредитною та ін. політикою руйнується колективна власність на створений продукт (оскільки через механізм оподаткування у підприємств вилучається до 90% прибутків), що у унеможливлює реалізацію колективної власності й на засоби виробництва. Це означає що замість однієї форми економічної залежності в Україні сформувалась інша, більш замаскована. [2,15]

По-четверте, слід здійснити комплекс заходів по стимулюванню платоспроможного попиту населення, і насамперед - за рахунок істотного підвищення заробітної плати. Це, водночас, означатиме дотримання вимог закону попиту і пропозиції.

По-п’яте, треба сформувати належний інвестиційний клімат.

По-шосте, необхідно проводити конструктивні структурні реформи.

По-сьоме, важливо розбити науково обґрунтовану промислову політику, чітко визнавши національні пріоритети в цій сфері. Відсутність дійової промислової політики унеможливлює припинення катастрофічного падіння виробництва, проведення назрілої структурної перебудови господарського комплексу, розв’язання проблем вдосконалення управління його галузями, підтримання незалежного рівня обороноздатності держави, розвиток інтеграційних і коопераційних процесів, вихід з енергетичної кризи, збереження науково - технічного потенціалу, запобігання дальшому руйнуванню навколишнього середовища, підвищення добробуту населення.

По-восьме, слід посилити роль держави у банківській системі шляхом створення державних спеціалізованих банків (земельних, інвестиційних та ін.), помітного здешевлення на цій основі кредитів, їх направлення для структурної перебудови та вирішення інших проблем (як відомо комерційний банк України зосередили в своїх руках близько 75% кредитного ринку, що значно симулює подорожчання кредитів)

По-дев’яте, необхідно розпочати відродження села і проводити виважену аграрну політику.

Тому для досягнення належного рівня економічної безпеки України необхідним є відповідне повідомлення важливості цієї проблеми на рівні вищого політичного і економічного керівництва держави.

      Подібні статті по економіці

      Теорія граничної корисності
      Найбільш вагомий внесок у розвиток теорії граничної корисності зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX століття. Австрійська школа - це суб'єктивно-психологічний напрямок в політекономії, що розроб ...

      Поняття та види економічних систем
      У сучасному глобалізованому світі функціонують і розвиваються різні моделі економічних систем. Економісти дотримуються різноманітних поглядів щодо критеріїв їх класифікації, а отже, щодо їх типів та моделей. Актуальність теми досліджен ...

      Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2018 рік.