Історичний метод дослідження, започаткований Ф. Лістом, знайшов найповніше відображення у поглядах представників старої історичної школи, яка склалася в Німеччині у 40-ві - 50-ті pp. XIX ст. Незважаючи на певні відмінності у поглядах відомих німецьких дослідників В. Рошера (1817- 1894), Б. Гільдебранда (1812-1878) та К. Кніса (1821 - 1898), саме у працях цих авторів історична школа заявила про себе як про неортодоксальний напрям економічної думки, покликаний вивчати господарські явища і процеси у їх національній та часовій визначеності. Прикметник "стара" почали вживати після того, як наприкінці XIX ст. у Німеччині сформувалась "нова" (молода) історична школа [2].
Ця школа, теорії якої є найяскравішим прикладом альтернативності економічного мислення, постала в першій половині ХІХ ст. Її ідеї було поширено в Англії, Франції, Сполучених Штатах, але найвизначніші праці, побудовані на засадах альтернативності та історичного методу, написали саме німецькі економісти-теоретики. Тому альтернативна (історична) школа політичної економії ототожнюється з німецькою історичною школою.
Своє завдання представники цієї школи вбачали у формуванні на базі історичного методу окремого напряму національної політичної економії - учення про народне господарство Німеччини. Так само, як і Ф. Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток економіки. Усі ці автори поділяли погляди Ф.Ліста, але всі вони зверталися до категорій, розроблених школою класичної політекономії, і стверджували, що ці категорії не заперечують слушності історичного методу, узгоджуються з ним і роблять картину суспільного життя повнішою. Фактично вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип економічної свободи.
Основними методологічними засадами історичної школи, як альтернатива методології класичної школи (А. Сміта та Д. Рікардо) та її послідовників (Дж. Міля та К. Маркса) були наступні [3]:
. По-перше, на відміну від індивідуалізму та гедонізму класиків, теорії історичної школи мали комунітарний характер, тобто історична школа виходила з іншого, ніж класики, розуміння «економічної людини». Щоправда, вона для них так само була і виробником, і споживачем, але належала до певного визначеного суспільства, до певної нації, і повинна була свої індивідуальні інтереси узгоджувати з інтересами всієї нації за сприяння держави. Натомість класики розглядали індивіда як частину глобального економічного світу, де відносини впорядковуються економічними законами, без втручання держави.
. По-друге, історична школа предмет політичної економії вбачала в дослідженні народного господарства певної країни.
Відрізнялась історична школа від класичної і методом дослідження. Вона використовувала історичний метод, сутність якого трактувалась у такий спосіб: коли йдеться про національне суспільство як певну історичну спільність людей, то необхідно враховувати, який саме потенціал, які надбання має в своєму розпорядженні нація і якими способами вони формувались. Отже, необхідно дослідити всі економічні та позаекономічні чинники національного суспільного прогресу. Аналіз суспільного розвитку необхідно використовувати не лише для розвитку теорії, а й для того, щоб впливати на цей розвиток.
Керуючись історичним методом, представники історичної школи в основу аналізу покладали позаекономічні чинники як визначальні. Слід також звернути увагу на те, що представники історичної школи, критикуючи теоретичні засади класиків, водночас користувалися деякими з них.
Цей напрямок розвитку економічної науки отримав назву історичної шко-ли політекономії. Історична школа була особливим феноменом, бо жоден з її прихильників не зробив навіть спроби, користуючись своїм методом, побудува-ти якусь завершену політекономічну доктрину, яка могла б замінити класичну. Однак саме ця школа привернула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширенню предмета дослідження політичної економії.
Основними засновниками та представниками «старої історичної школи» були: Бруно Гільдебранд (1812 - 1878), Вільгельм Рошер (1817 - 1894), Карл Кніс (1821 - 1898).
Конкурентні переваги в інформаційній економіці за умов глобалізації
Інформаційна
економіка, яка прийшла на зміну індустріальній, налічує в історії свого
теоретичного підґрунтя більше півстоліття, а в практиці розвитку - лише два-три
десятиліття. Швидкість та масштабність її розвитку, взаємообумовлені проце ...
Суть и развитие монополий
Монополії бувають різні. Економічні,
політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні
і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні.
Монополії влади, управління та власнос ...