Перехід у житлово-комунальній сфері до економічних методів управління суттєво змінює структуру затрат, що включаються в собівартість комунальних послуг. Споживач не згоден сплачувати затрати, які не стосуються безпосередньо надання послуг та їх якості; Поява різних форм власності на житло і формування відносин між власниками житла, виконавцями послуг, комунальними і ремонтно-експлуатаційними підприємствами на договірній основі вимагають чіткості при формуванні затрат, що включаються в собівартість наданих послуг.
Монополізм у житлово-комунальному секторі економіки сприяє підтримці високого рівня затрат і тарифів на відповідні послуги. Це зумовлено тим, що підприємствам-монополістам немає необхідності шукати шляхів зниження собівартості, які б робили надані послуги конкурентоспроможними. Тягар невиправданих високих затрат на надання цих послуг, які у своїй більшості не відповідають параметрам якості, несуть;бюджет і населення.
Створення конкурентного середовища в житловій підгалузі залежить від ефективного поділу функцій між власниками житлового фонду (організаціями, уповноваженими від імені власника), управителями, виконавцями і виробниками послуг. Поділ усіх функцій на функції управління і експлуатаційні задекларовано і у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IY. Наявність у ланцюжку господарських відносин управителя, який здійснює, за договором з власником, управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору, веде як до підвищення якості надання житлових послуг, так і економії ресурсів, які спрямовуються на утримання і ремонт житлового фонду. Коли управитель займається проблемою досягнення найкращої якості надання житлових послуг за мінімальною ціною, вдається заощаджувати кошти. Якщо порівнювати показник заощадження з нормативними затратами, вартість виконання того ж обсягу робіт знижується в два рази. Процес поділу усіх функцій на функції управління й експлуатаційні має знайти відображення й у системі обліку затрат, що унеможливить практику перекладання необґрунтованих затрат з однієї групи споживачів на іншу, змінить ідеологію формування тарифів. Практика встановлення цін на підставі затратно-нормативного підходу веде до завуальованого росту тарифів за рахунок включення до собівартості послуг неефективних затрат та втрат. Сучасна практика встановлення тарифів не відповідає реальним умовам фінансування галузі, якості послуг та споживчих переваг. Така ситуація приводить до того, що організації ЖКГ, особливо монополісти, мають можливість практично безконтрольно витрачати ресурси і встановлювати обсяги послуг, наданих споживачам. Крім того, формування тарифів на основі фактичних затрат за попередній період і використання застарілих, що не відповідають сучасним вимогам, норм і нормативів не тільки не стимулює, але й робить практично неможливим залучення інвестиційних ресурсів, оскільки величина тарифу не відповідає реальним затратам підприємств і не забезпечує його необхідного виробничого потенціалу.
Політика радянської держави у сфері ціноутворення передбачала певну непропорційність цін і невідповідність цін і тарифів витратам. Наприклад, за порівняно низьких цін на деревину були дуже високі ціни на виготовлені з неї меблі. На досить низькому рівні утримували ціни на продукти харчування і предмети першої необхідності, при цьому у багато разів підвищували ціни на так звані предмети розкоші - автомобілі, килими, кришталь, коштовності. Метою такої системи ціноутворення було забезпечення кращих умов для бідніших верств населення, що мало свої позитивні сторони. Однією із важливих складових такої політики був низький рівень тарифів на житло і комунальні послуги; при цьому витрати підприємств ЖКГ покривалися дотаціями з бюджету й іншими видами Державної допомоги.
Приватизація зміст, цілі, шляхи
Під
час переходу до ринкової економіки в Україні, як і в інших постсоціалістичних
країнах, здійснення реформ зіткнулося з рядом об’єктивних труднощів,
першочерговою серед яких, безумовно, можна назвати проблему власності.
...
Теорія граничної корисності
Найбільш
вагомий внесок у розвиток теорії граничної корисності зробила австрійська школа
політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX століття.
Австрійська
школа - це суб'єктивно-психологічний напрямок в політекономії, що розроб ...