До важливих чинників, що обумовлюють особливості господарського розвиту територій, характер регіонального розподілу праці та спеціалізацію регіональних господарських комплексів, належить природно-ресурсний потенціал регіону. Українська держава має значний природно-ресурсний потенціал та сприятливі природно-кліматичні умови для проживання та господарської діяльності. У той же час, ці ресурси розташовані вкрай нерівномірно, окремі території мають різне антропогенне навантаження та різний рівень забруднення навколишнього середовища. Світова фінансово-економічна криза негативно відбилася на соціально-економічному житті регіонів України, суттєво поглибила чимало проблем держави та ще більше позначила регіональну диспропорцію розвитку. На цьому тлі виникла нагальна потреба у перегляді основ регіональної, у т.ч. соціальної політики, з огляду на реальне соціально-економічне становище. Нова регіональна політика України повинна не ігнорувати вдосконалення всієї системи територіальної організації, коли мова повинна йти про вузли ринкової інфраструктури і технополіси, які об'єктивно тяжіють до найбільших наукових, освітніх, адміністративних і культурних центрів. Регіоналізація, перш за все, передбачає поступове перенесення центру тяжіння реформ до регіонів і формування при цьому необхідної правової, організаційної, наукової бази. Цей процес включає орієнтацію на потреби особистості, які реалізовуються в конкретній соціальній сфері; формування єдиного соціально-економічного простору регіону; врахування конкретних регіональних особливостей при визначенні сфер і напрямів діяльності всіх структурних елементів соціальної системи.
Характерним показником, який відображає реальне соціально-економічне становище в Україні є демографічний. На 1 січня 2011 р. в Україні проживало 45778,5 тис. осіб [2]. Упродовж 2010 р. чисельність населення зменшилася на 184,4 тис. осіб, або на 4,0 особи в розрахунку на 1000 жителів. Чисельність населення зменшилася виключно за рахунок природного скорочення (200,5 тис. осіб), водночас зафіксовано міграційний приріст населення (16,1 тис. осіб). Порівняно з 2009 р. обсяг природного скорочення збільшився на 6,3 тис. осіб, або з 4,2 до 4,4 особи в розрахунку на 1000 мешканців. Народжуваність у 2010 р. зменшилася порівняно з 2009р. з 11,1 до 10,8 народжених у розрахунку на 1000 жителів, а смертність - з 15,3 до 15,2 особи. Загалом по Україні спостерігається зменшення населення (- 0,36% протягом року). Лише 5 регіонів України (м. Київ, м. Севастополь, Закарпатська, Рівненська, Чернівецька області) мають незначний приріст населення, в решті областей спостерігається зменшення населення. Найгірші показники мають Чернігівська (- 0,95 %), Сумська (- 0,84%) та Луганська (- 0,81%) області, де відсоток приросту (зменшення) населення вдвічі нижчий за середній по Україні. Основні демографічні показники (за даними Держкомстату України) наведені у Додатку Б.
Зауважимо, що окремі регіони вкрай відрізняються за соціально-економічними показниками. Одним із основних індикаторів соціального розвитку регіону є показники нарахованої заробітної плати, яка залишається для більшості населення основним джерелом доходів. Так, диференціація заробітної плати між м. Києвом (найвищий показник - 3600 грн.) та Тернопільською областю (1762 грн.) на листопад 2010 р. сягнула 2,04 рази. Загалом по Україні 2010 р. середньомісячна заробітна плата склала 2239 грн.
Варто зазначити, що лише 5 регіонів України (м. Київ, Київська, Донецька, Дніпропетровська та Луганська області) мають означені показники вище середнього. Тобто, переважна більшість населення регіонів країни отримують заробітну плату нижче за середній по країні. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у Тернопільській, Волинській, Чернігівській і Херсонській областях, та не перевищував 78,0% від середнього по економіці (див. Додаток Б) [2].
Зрозуміло, що якість життя населення обумовлює, окрім доходів, ще ціла низка чинників. Це стосується таких складових, як соціальний захист, житлово-комунальне обслуговування, підтримка малозабезпечених родин, рівень водопостачання та якості питної води, захищеність громадянина в державі (рівень злочинності, корупції, порушення прав та свобод людини та громадянина), соціальні проблеми (алкоголізм, наркоманія), екологічна ситуація, забезпеченість житлом тощо. Але все ж таки ключовим показником добробуту населення виступає рівень доходу. У середньому по Україні в структурі доходів близько 60,0% припадає саме на заробітну плату. Згідно з даними Державного комітету статистики України за станом на вересень 2010 р. (інші дані знаходяться на стадії обробки та формування) частка працівників, яким нарахована заробітна плата нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи у середньому по Україні склала 7,9%. У той же час є низка проблемних регіонів за цими показниками. Зокрема, лише 7 регіонів України мають показники нижче за середній по країні. Так, частка відповідної категорії зайнятих у мм. Київ та Севастополь, а також у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Київській та Запорізькій областях складає нижче за 7,9%. У той же час решта (20 областей) мають значно гірші показники. Зокрема, понад 10,0% від усіх зайнятих у таких областях, як Івано-Франківська, Хмельницька, Одеська, Житомирська, Вінницька, Чернівецька, Чернігівська, Тернопільська та Волинська отримують заробітну плату, нижчу за прожитковий мінімум для працездатної особи.
Рентабельність підприємства
В дипломній роботі висвітлюється рентабельність підприємства – котра невід'ємно залежить від прибутку.
Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством від основної діяльності є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівен ...
Концепція людського капіталу. Модель індивідуальної віддачі від інвестицій в людський капітал
Людина, її творчі якості і здібності, за допомогою яких вона
перетворює навколишній світ і себе, традиційно займали центральне місце в
соціальних та економічних науках. Одночасно з тим, інтенсивний розвиток
матеріально-технічної бази в ...