Незалежно від ступеня покриття зобов’язань держави золотовалютними резервами перед інвесторами постає додатковий ризик того, що вона може відмовитись від підтримання фіксованого обмінного курсу, якщо виникне небезпека досягти інших макроекономічних цілей. Інвестори в цьому разі діятимуть відповідно до власних девальваційних очікувань. Наприклад, зростання останніх може призвести до збільшення інфляційних очікувань і вимог підвищення заробітної плати, що змусить державу вдатися до девальвації національної валюти з метою уникнення росту безробіття і падіння виробництва.
Загалом спекулятивні очікування гравців ринку пов’язані з гіпотетичними діями уряду у відповідь, які, у свою чергу, залежать від того, наскільки зміни цін (спричинені тими чи іншими очікуваннями) впливатимуть на базові для уряду макроекономічні показники. Як засвідчили емпіричні дослідження, моделі очікувань, що само справджуються, добре описують кризи європейської валютної системи початку 1990-х років.
Моделі ліквідності й «набігів» вкладників пояснюють, що дисбаланс між активами і пасивами держави та реального сектору чи банків за терміновістю може стати причиною фінансової паніки. Уперше аналіз такого взаємозв’язку був проведений у межах моделі Д. Даймонда й П. Дивбіга [24], що описувала ситуацію банківських банкрутств. Модель відображає класичну ситуацію розгортання кризи внаслідок недостатнього покриття вартості зобов’язань банку вартістю його активів. Погіршення якості активів банку в умовах відсутності страхування вкладів може спровокувати так звані «набіги» вкладників, котрі намагатимуться вилучити свої кошти з банку раніше, ніж буде оголошено про його банкрутство.
Згідно з даної моделлю, вилучення вкладів може стати само здійснюваним процесом, а «набіги» вкладників - відбуватися навіть за відсутності фактичних даних про погіршення фінансового стану банку. Це зумовлено тим, що вкладники формують свою поведінку на основі дій інших вкладників, тобто вилучення ними вкладів провокуватиме інших робити те саме. Імовірність виникнення подібних процесів підвищує вразливість банківського сектору. Адже, коли інформація про вилучення вкладів із окремих банків поширюється, постає загроза банківської паніки. За таких обставин система страхування вкладів, відповідно до заданих у моделі умов, робить пролонгацію депозитів вигіднішою порівняно з їх вилученням.
Найбільш просту й поширену модель ліквідності в розрізі валютного ринку запропонували Д. Родрік і А. Веласко, які на підставі емпіричних досліджень протягом 1988-1998 років кризового досвіду 32-х країн, що розвиваються, довели, що кризу провокувало головним чином скорочення ліквідності. Причиною ж науковці вважають значну частку короткострокової заборгованості різного характеру, та попереджають, що країни, короткострокові зобов’язання яких перевищують обсяги резервів, мають утричі більше шансів зазнати раптового відтоку капіталу й відповідного тиску на національну валюту [25].
І. Гольдфажн і Р. Вальдес, у свою чергу, запропонували модель, згідно з якою основним фактором формування кризи є рух капіталу, при цьому вони наголошують на важливій ролі у формуванні ліквідності фінансових посередників. Це відбувається через трансформування посередниками «довжини» фінансових активів, що у свою чергу, призводить до більшої активності капіталу й, відповідно, вищої ймовірності криз. Таким чином ілюструється циклічність руху капіталу: значний приплив капіталу у країну, криза, різка втеча капіталу. Модель показує: активність діяльності банків у ролі фінансових посередників зростає безпосередньо напередодні кризи, що посилює її негативні наслідки. Також у моделі вказується на подвійний зв’язок між відтоком коштів із банків і валютними кризами. З одного боку, масові вилучення банківських вкладів підвищують попит на іноземну валюту, виснажуючи резерви і провокуючи девальвацію національної грошової одиниці; з другого - очікування девальвації знижує дохідність банківських депозитів, що робить вигіднішим дострокове вилучення коштів із банків, збільшуючи таким чином імовірність кризи банківської системи.
Загалом моделі ліквідності пояснюють, чому у країнах, що мають приблизно рівні сукупну заборгованість та обсяг боргових процентних платежів, ризик виникнення валютної кризи не однаковий. Відповідно до цих моделей, ключовими факторами ризику є ступінь покриття боргових платежів доходами й резервами держави та стан банківської системи. Єдиним недоліком більшості моделей ліквідності є припущення про миттєвий перехід зі стійкого стану у кризовий. Проте, практика свідчить, що кризова ситуація на валютному ринку зазвичай формується протягом певного часу: девальвації передує доволі тривалий період відтоку капіталу. Це передбачає, що економічні агенти відмовляються від попередньої моделі поведінки лише в тому разі, коли накопичать нову інформацію в необхідному обсязі, причому виведення коштів із фінансових ринків здійснюватиметься асинхронно [22, 25].
Інтегральна ефективність діяльності
Суспільство
ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В
основі прогреса лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється
економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При
зн ...
Податок на прибуток
Державний податковий контроль є суттєвим елементом державного регулювання економіки й обов’язковою умовою ефективного функціонування фінансової системи та економіки країни в цілому. Тому дотримання платниками податків податкової дисципліни потр ...