Теоретичні моделі виникнення фінансово-економічних криз

Спершу було зроблено теоретичні моделі валютних криз, які цілком відповідали умовам 1970-1980-х років. Вони дістали назву моделей першого покоління та описують валютну кризу, як результат, тривалої грошово-кредитної та/або бюджетної експансії. Зростання грошової маси й бюджетних видатків за умов фіксованого курсу призводить до погіршення торгового балансу й виснаження валютних резервів та, зрештою, до значної девальвації реального курсу національної валюти.

Модель Пола Кругмана [20] вважається канонічною моделлю першого покоління, де вихідною умовою є зростання внутрішнього кредиту в умовах фіксованого курсу національної валюти. За цією моделлю, країна втрачатиме власні золотовалютні резерви при фіксованому курсі зі швидкістю, пропорційною нарощуванню внутрішніх зобов’язань, за умови незмінності інших макроекономічних показників рівня процентних ставок, цін на світовому ринку, обмінного курсу тощо. Через виснаження золотовалютних резервів держава буде змушена відмовитися від підтримання фіксованого обмінного курсу валюти, що в результаті призведе або до впровадження плаваючого обмінного курсу, або до фіксації курсу на новому нижчому рівні.

Чим вищою буде швидкість зростання внутрішнього боргу, тим швидше обвалиться фіксований курс і тим більшим буде прибуток учасників валютного ринку від проведення атаки на національну грошову одиницю. Причому девальвації можна уникнути, якщо помітно знизити темпи зростання внутрішнього кредиту або якщо держава отримає внутрішню фінансову допомогу. Недоліком цієї моделі є неможливість оцінити вплив процентної політики на ймовірність виникнення кризи. Припущення щодо обов’язковості умови непокритого процентного паритету заперечує ймовірність використання захисної процентної політики для уникнення кризи.

Р. Флуд і О. Жан [21] розвинули модель П. Кругмана припущенням про те, що боргові зобов’язання розвинутих країн і тих, що розвиваються, не є абсолютними субститутами. Вони дійшли висновку, що підвищення внутрішніх процентних ставок до початку спекулятивної атаки на національну валюту, без будь-яких інших кроків, не дало жодного належного захисного ефекту. Навпаки, підвищена процентна ставка збільшує вартість обслуговування внутрішнього боргу та придушує реальне виробництво. До того ж, коли внутрішній борг є значним відносно ВВП, збільшення процентної ставки може спонукати інвесторів переглянути оцінки надійності держави як позичальника, а це, в свою чергу, провокує відтік капіталу з фінансових ринків країни.

Ряд авторів (Х. Бланко, П. Гарбер, Р. Камбі і С. Війнберген) із допомогою модифікованих моделей П. Кругмана показали, що в Мексиці в 1973-1983 роки і в Аргентині ймовірність перевищення тіньовим обмінним курсом національної грошової одиниці фіксованого владою дорівнювала 2-5% у порівняно спокійні періоди та 20-30% у передкризові. Проте в пізніші періоди - під час девальвації національних валют Північної Європи в 1991-1992 роках і мексиканського песо в 1994-1995 роках («текілова» криза) - наявні моделі не показали значних відхилень тіньового курсу від офіційного. Тобто моделі першого покоління, які адекватно описували кризи 1970-1980-х років, не спрацювали для кризових явищ 1990-х. Отже, розділені порівняно незначним періодом часу кризи 1970-1990-х років істотно різнилися за своєю природою й механізмами розгортання, що спонукало науковців до розробки теоретичних моделей для опису криз нового типу [22].

Для особливостей та умов подвійних криз 1990-х років стали розроблятися моделі другого покоління, які поділяються на три основні групи:

–

Моделі очікувань, що самостверджуються;

–

Моделі ліквідності і набігів вкладників;

–

Моделі асиметрії інформації.

Перша група моделей була вперше описана П. Массоном і М. Обстфельдом [23]. Вони стверджували, що зростання внутрішніх процентних ставок через очікування девальвації чи дефолту може зробити ці події ймовірнішими, деформуючи поведінку як внутрішніх економічних агентів, так і нерезидентів. Підвищення внутрішніх процентних ставок призводить до збільшення вартості обслуговування боргу, що зменшує можливості держави з обслуговування своїх зобов’язань та провокуватиме атаки на національну валюту. У моделях другого покоління рішення про девальвацію національної валюти є ендогенним, причому кількість макроекономічних показників, які погіршуються через очікування девальвації, збільшується, що підвищує ймовірність знецінення валюти.

Подібні статті по економіці

Ринкова інфраструктура
Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямов ...

Комплексний студентський заклад ресторанного господарства на Лісовому масиві м. Києва
В останній час роль і місце ресторанного господарства в задоволені матеріальних і духовних благ населення постійно зростає. Широко розвинута галузь ПРГ забезпечує населення напівфабрикатами, готовою до вживання їжею, створюючи відпові ...