Перший етап - взаємодія планових та ринкових засад. Наукова система планування розвитку національного господарства сформувалася в роки НЕПу (1921-1923). Значним досягненням НЕПу було формування економічної системи, яка забезпечувала взаємодію планових та ринкових засад. У 1920 році було сформовано перший в світі довгостроковий план ГОЕЛРО, який охоплював 17 галузей промисловості і містив систему балансів - трудових, вартісних, матеріальних. Поряд з цим, з метою вирішення нагальних економічних проблем, Держпланом почали розроблятися поточні плани-програми. Першою була продовольча програма 1921 року, в якій основна увага була приділена проблемам заготівлі хліба, подолання дефіциту палива та відновлення транспорту. Перший п'ятирічний план 1929-1932 рр. охоплював 50 галузей і характеризував розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі, освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва, державних фінансів. Основою для розробки плану стала стратегія індустріалізації країни. Функціонування економічної системи НЕПу стало практичним підтвердженням можливості і високої ефективності функціонування ринкової економіки на планових засадах.
Другий етап - формування системи жорсткого централізму. Наприкінці 20-х років намітилася тенденція відходу від ринкової організації виробництва. Другий п'ятирічний план (1933-1937 рр.) мав вищий рівень наукового обґрунтування і охоплював вже 120 галузей, планування кредитного і грошового обігу. В рамках плану передбачалось здійснення програми технічної реконструкції народного господарства та програми комплексної перебудови системи управління. Характерною рисою третього п'ятирічного плану (1938-1942 рр.) була його орієнтація на технічний прогрес та пріоритетний розвиток галузей, що його забезпечують. Системою державного планування охоплюється все ширше коло проблем економічного розвитку. Індустріалізація, воєнний період та повоєнне відновлення народного господарства зумовили тотальне одержавлення економіки, відмову від товарно-грошових відносин, використання директивних методів управління, які й стали синонімами планової організації.
Третій етап розвитку національної системи управління започатковано проведенням реформи в промисловості (вересень 1965 р.) та сільському господарстві. Поставлено питання про необхідність запровадження економічних методів управління, активізації товарно-грошових відносин, надання широких прав підприємствам в сфері планування господарської діяльності.
Четвертий етап - крах адміністративно-командної економіки. В 1985 році проголошено нову економічну стратегію розвитку на засадах «гласності», «прискорення» і «перебудови». Основними її напрямами є:
· інтенсифікація народного господарства на основі використання НТП;
· орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки;
· перехід від адміністративно-командних до економічних методів управління;
· функціонування підприємств на засадах господарської о розрахунку.
В процесі реалізації намічених цілей, стало очевидним, що неможливо здійснити прогресивні перетворення при збереженні існуючих форм централізованого командного управління. З 1990 року було проголошено курс на формування ринкової економіки. Відхід від адміністративно-командної системи ототожнювався з відмовою від плану. Домінуючою стала концепція несумісності плану та ринку. Ліберально налаштованими політиками і спеціалістами, вихованими на ідеях Мізеса і Хайека, нашвидкуруч було розроблено курс «переходу до ринку» без належного теоретичного обґрунтування. Суть його полягала у ліквідації Держплану і галузевих міністерств, приватизації власності, лібералізації цін.
Всі державні підприємства до 1991 року розробляли річний фінансовий план (з поквартальною розбивкою) у формі балансу доходів і витрат. Методика його складання (у складі техпромфінплану) була рекомендована Міністерством фінансів СРСР у 1988 році. Фінансовий план у рекомендованій формі дозволяв порівняти всі планові доходи і витрати і забезпечити використання коштів відповідно джерел фінансування, а також визначити взаємовідносини з бюджетною і кредитною системами. Цей документ в умовах планової економіки складали на п'ять років з розподілом показників по роках, виходячи з вартісних параметрів, які доводились до кожного підприємства його вищестоящою організацією, на основі контрольних цифр і індивідуальних економічних нормативів. Баланс доходів і витрат розроблявся не для підприємства, а для його вищестоящої організації, фінансових органів і банків.
Зі зміною в 1992 р. правового статусу багатьох державних підприємств (унаслідок їхньої приватизації), лібералізації цін, значної інфляції в 1993 р., принципових змін у бухгалтерському обліку і звітності розробка балансу доходів і витрат за традиційною формою стала неприйнятною. Більшість підприємств в тих умовах (особливо знову створюваних комерційних) перестали складати перспективні і поточні фінансові плани. В нових умовах комерційні підприємства складають бізнес-плани для залучення в основному іноземних інвестицій і державної підтримки.
Співвідношення ринкових і державних методів регулювання економіки
державний регулювання німецький економіка
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що самостійна Україна з
1991 року поступово змінює суспільно-економічну формацію з „розвитого
соціалізму” з загальнонародною власністю на засоби ...
Проблема легалізації доходів на ринку капіталу
Сучасний розвиток української економіки неможливий без її
послідовної інтеграції до міжнародних фінансових відносин. Тому сьогодні
здійснюються активні кроки, спрямовані на приведення різних сфер народного
господарства у відповідність ...