Ґрунтовні регіональні дослідження розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі вимагають глибокого системного аналізу передумов і чинників її територіальної організації. На основі його проведення можна зробити висновки про основні тенденції торговельної діяльності регіону, окреслити наявні проблеми та виявити перспективи її розвитку.
Регіональні нариси про торгівлю мали місце вже в перших працях Л.Гвіччардіні „опис Нідерландів" (1567 р.) та Б.Бареніуса „Загальна географія" (1650 р.). У „Загальному торговельному словнику" (1723-1730 рр.), що був виданий братами Саварі у Франції широко застосовувався термін „comercium" - торгівля, який характеризував різноманітні види діяльності по обміну, продажу, надання в борг різноманітних товарів і грошей.
Саме зростання як зовнішньоекономічних зв’язків між країнами у 17 - 18 ст., розвиток виробництва і поглиблення національного поділу праці (виокремлення мануфактурного та фабричного виробництва) обумовили інтерес до комерційної діяльності, сприяли розвитку комерційної освіти.
Франція та Велика Британія були головними осередками, де зосереджувалися наукові комерційні школи, обґрунтовувалися і видавалися наукові праці. Так, серед них, однією із фундаментальніших є робота „Рекомендації з комерційної географії" Г. Чисхольма (1889 р.).
До цього періоду відносяться і розквіт досліджень комерційної галузі в Російській імперії та на території України.
Розвиток торгівлі на Україні знайшов відображення у працях І.С. Аксакова „Дослідження торгівлі на українських ярмарках" (1853 р.), Д.П.Журавського „Статистичний опис Київської губернії"(1852 р.), у третьому томі якого виділявся спеціальний розділ про торгівлю.
У соціалістичний період розвитку і вивченню торгівлі приділялась увага видатних економістів та економіко-географів, серед яких слід назвати: К.Г.Воблого, автора одного з перших підручників з економічної географії, де, до речі, був виділений спеціальний розділ з торгівлі. Впродовж 1921-1926 рр.
К.Г.Воблий опублікував цілий ряд статей про торгівлю України, які можна розглядати як регіональні нариси про її розвиток.
В цей період комерційна географія на Україні розвивалась у тісному зв’язку зі створенням і поширенням мережі комерційних учбових закладів, серед яких був і Київський комерційний інститут, який одержав права вищого учбового закладу в 1912 р., а в 1920 р. став інститутом народного господарства.
Новий етап розвитку досліджень у галузі торгівлі України почався в післявоєнні роки. Науково-дослідну роботу в галузі торгівлі на Україні здійснювали Український науково-дослідний інститут торгівлі і громадського харчування та Київський філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту кон`юктури і вивчення попиту; а також викладачі Київського держуніверситету, чотирьох торговельних інститутів (серед яких і Київський торговельно-економічний інститут), майже 70 технікумів і 80 професійних училищ.
В республіці також діяли Київський і Харківській обчислювальні торговельні центри.
Серед дослідників географічних аспектів торговельної діяльності того періоду слід назвати І.Т. Твердохлібова і А.А.Александрова, стаття яких „Деякі проблеми розвитку географії торгівлі і торговельного обслуговування населення" (1973 р.) по праву вважається піонерною, В.М. Юрківського, який з 1974 р. викладав у КДУ ім Тараса Шевченка дисципліну „Географія сфери обслуговування", складовою частиною якого були проблеми територіальної організації торгівлі та ін.
Основні питання територіальної організації торгівлі знаходять відображення і в роботах вчених Ради по вивченню продуктивних сил АН України: О.І.Кочерги, В.І. Куценко, А.А.Мазаракі, Ф.С.П`яткової, Ю.М. Лисенкові та інших.
Що стосується незалежної України, то територіальні аспекти дослідження торгівлі простежуються в роботах В.В.Апопія, Є.М.Воронової, О.В.Гладкого, Н.О.Голошубової, Я.А.Гончарука, М.І.Долішнього, В.І.Дорошенка, В.І.Карсекіна, І.І.Королькова, Л.О.Лігоненко, А.А.Мазаракі, І.П. тощо
Національне багатство, прибуток
Виробничі можливості суспільства завжди були обмежені. Зі збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуваних ресурсів зали ...
Організація оплати праці на підприємстві (на матеріалах ТОВ Олімп)
Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із
засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих
кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об’єктивною необхідністю
...