Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Проте, хоч які важливі є ці пріоритети, однак вони створюють враження вибраних випадково, незрозумілим є загальний критерій їх визначення. На думку багатьох українських економістів наведений перелік є необґрунтованим, занадто деталізованим, розгалуженим, складним для практичної реалізації. Саме тому інвестиційна політика, що проводилась у державі, досі не дала позитивних результатів щодо трансформації структури економіки України.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг.

Теоретичним підґрунтям податкового регулювання стала відома в економічній літературі бюджетна концепція американського вченого А. Леффера, котрий ще в середині 1970-х р. довів, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми прибутку). Зі збільшенням податкової ставки відповідно скорочується її база. Якщо підприємці заінтересовані в чистому (після сплати податків) доході, то введення податку перешкоджатиме виробництву оподатковуваного товару. Спричинене в такий спосіб (на певному рівні податкових ставок) зменшення виробництва може звести нанівець будь-який передбачуваний приріст бюджетних надходжень. На цій підставі було зроблено загальний висновок: пожвавлення ділової, передусім інвестиційної активності, можна досягти радикальним полегшенням податкового тягаря, точніше - оптимальним оподаткуванням. [16, с. 405].

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

Національний банк справляє істотний вплив на інвестиційний процес через регулювання норми обов’язкових або мінімальних резервів. Норми обов’язкових резервів для комерційних банків встановлюються у вигляді певного процента від суми депозитів, які в Національному банку зберігаються на їхніх рахунках. За збільшення кредитних ресурсів комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частку довгострокових кредитів.

У порівнянні з ринком цінних паперів банківська система у фінансовому та організаційному плані більше готова до активного включення в інвестиційні процеси. Однак і досі переважає мотивація до короткострокового кредитування й розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Мережі спеціалізованих інвестиційних банків, як це має місце в промислово розвинених країнах, так і не створено. Необхідно стимулювати процес створення, таких банків, пропонуючи вигідніші економічні нормативи їхньої діяльності, орієнтуючись на мінімальну визначену частку довгострокових інвестиційних кредитів. Установлений на законодавчому рівні принцип децентралізації інвестиційної діяльності треба підкріпити відповідним блоком заохочень до нагромаджень та реінвестування. Банківська система має вже неабиякий капітал, придатний для інвестицій. Необхідно розробити механізм стимулювання перерозподілу банківських активів у бік довгострокового інвестування. Активізувати участь комерційних банків в інвестиційному процесі можна переходом на змінні процентні ставки, створенням промислово-фінансових груп, пільговим оподаткуванням доходів банків від довгострокових кредитів.

Регулювання інвестиційної діяльності проведенням гнучкої амортизаційної політики Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільш вагомі.Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні більшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Багаторазові затримки індексації основних фондів, застосування занижених індексів і коефіцієнтів призвели до того, що розміри амортизаційних відрахувань підприємств стали в кількадесят разів меншими від сум, реально необхідних для відтворення основних фондів. За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій.

Подібні статті по економіці

Регіональний розвиток і розміщення залізничного транспорту України
За своїми природними географічними умовами Україна належить до держав, які мають всі необхідні дані для торгових контактів із зарубіжними країнами через залізничний транспорт. Сама доля подарувала нашій країні вигідне географічне полож ...

Основні стадії науково-дослідного процесу
Наукове дослідження - це цілеспрямований процес виробництва нових знань, які розкривають нові явища у суспільстві і природі, для використання їх у практичній діяльності людей. Методологія наукових досліджень у природознавчих, технічни ...