Визначення глобалізації як серії емпірично зафіксованих змін, різнорідних, але об’єднаних логікою перетворення світу в «єдине місце», дозволило Р.Робертсону концептуалізувати ширший спектр тенденцій, ніж теоретикам глобальної системи. Включення свідомості та діяльності індивідів у предмет теорії глобалізації привело Р.Робертсона до переосмислення співвідношення глобальності й локальності. У глобалізації Р.Робертсон визначає два напрямки: глобальна інституціоналізація життєвого світу та локалізація глобальності.
Глобальна інституціоналізація життєвого світу тлумачиться як організація повсякденних локальних взаємодій і соціалізації безпосереднім впливом макроструктур світового порядку. Макроструктурування світового порядку відбувається на думку Р.Робертсона, під дією трьох чинників: експансії капіталізму, західного імперіалізму, розвитку глобальної мас-медіа. Для світу індивідів і локальних співтовариств сукупна дія чинників обертається експансією «загальнолюдських цінностей», поширенням стандартних символів, естетичних і поведінкових зразків глобальними мережами ЗМІ (наприклад, CNN і MTV) і ТНК (наприклад, «Coca-Cola» й «General Motors»).
Друга спрямованість глобалізації в моделі Р.Робертсона - локалізація глобальності - відображає тенденцію становлення глобального не «зверху», а «знизу», тобто через локальне, через перетворення взаємодії із представниками інших держав і культур у рутинну практику, включення в повсякденне життя елементів інонаціональних, «екзотичних» локальних структур. Щоб підкреслити дворівневість глобалізації, співвідносність і взаємопроникнення глобального і локального, поєднання тенденцій гомогенності й гетерогенності, Р.Робертсон навіть вводить спеціальний термін : «глокалізація».
Наступний тип моделей глобалізації - моделі детериторіалізованої соціальності - сформувався наприкінці 1980-х - середині 1990-х рр на основі принципово іншого осмислення просторової рефенції поняття «глобалізація». Цей тип моделей започаткував у 1990 р. А.Аппадураї в статті «Роз’єднання й розходження в глобальній культурі-економіці», ідеї якої розвинув у книзі, яка вийшла в 1996 р., «Сучасність у повний ріст: культурні виміри глобалізації». А.Аппадурай радикалізував протиставлення теорії глобалізації світовій системній теорії, акцентуючи примат культурного - символічного й феноменального. Глобалізацію він розглядає як детериторіалізацію - втрату прив’язки соціальних процесів до фізичного простору. У ході глобалізації формується «глобальний культурний потік», що розпадається на п’ять культурно-символічних просторових потоків: етнопростір утворюється потоком туристів, іммігрантів, біженців, гастробайтерів; технопростір - потоком технологій; фінанспростір - потоком капіталів; медіа простір - потоком образів; ідеопростір - потоком ідеологій. Ці плинні, нестабільні простори є «будівельними блоками» тих «уявних світів», в яких люди взаємодіють, і взаємодія ця має характер символічних обмінів [6].
Глобалізація - це процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів.
Ознаки та характерні риси глобалізації: 1) бурхливий технологічний прогрес, який призвів до різкого скорочення транспортних і комунікаційних витрат, значного зниження витрат на опрацювання, збереження і використання інформації; 2) лібералізація торгівлі та інших форм економічної діяльності, які викликали обмеження політики протекціонізму і зробили світову торгівлю більш вільною. В результаті були істотно знижені тарифи, усунуто багато бар’єрів у торгівлі товарами і послугами. Інші лібералізаційні заходи призвели до посилення руху капіталу та інших чинників виробництва; 3) значне розширення сфери діяльності учасників світогосподарської діяльності, що стало можливим як у результаті технологічного прогресу, так і більш широких обріїв управління на основі нових засобів комунікації. Так, багато компаній, що орієнтувалися раніш тільки на місцеві ринки, розширили свої виробничі і збутові можливості, вийшовши на національний, багатонаціональний, міжнародний і навіть глобальний рівень; 4) ідеологічна конвергенція, коли на зміну недавніх протиріч між Заходом і Сходом прийшла практично повна єдність поглядів на ринкову систему господарства. Основним результатом такої конвергенції є курс колишніх соціалістичних країн на перехід до ринкової економіки; 5) особливості культурного розвитку. Йдеться про тенденцію формування глобалізованих «однорідних» засобів масової інформації, мистецтва, культури, повсюдного використання англійської мови в якості загального засобу спілкування.
Проблема інвестування єкономіки України за рахунок внутрішніх резервів
Інвестиції є основою розвитку
підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння
інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості
вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і поте ...
Теорія граничної корисності
Теорія
граничної корисності,
напрямок політекономії, що виникнуло в останній третині 19 в. Розробляли
представники австрійської школи: У. Джевонс, Л. Вальрас, К.
Менгер, Э. Бем-Баверк і ін. Відповідно до теорії граничної корисності,
ці ...