На мікрорівні інфляція виступає в ролі своєрідного неформального податку і доповнює основні державні фіскальні вилучення. Світовий досвід доводить, що граничні податкові ставки понад 40—50% [13] практично призупиняють зростання виробництва. В Україні ж, де 40-відсоткова інфляція була досягнена лише у 1996 р., а гранична податкова ставка часто-густо сягала 80% [8], сумарний інфляційно-податковий тиск на виробника легко переходив стовідсотковий бар'єр. Отже, неможливість для підприємств отримати кредит на довгий термін разом із знеціненням їхніх власних обігових коштів призводять до браку фінансових ресурсів для подальшого виробництва хоча б у попередніх обсягах.
Чимало економістів схиляється до думки, що в нашій країні первинною була інфляція попиту, яка пов'язана із надлишком грошей в обігу. Логіка цього висновку така: в умовах тотального дефіциту і фіксованих цін нагромадився величезний потенційний попит на товари та послуги, а в період лібералізації він був усунений через підвищення цін.
Cуттєвий вплив на зростання цін в Україні справляли фактори, які лежать поза сферою грошового обігу, тобто витрати та інфляційні очікування. Незаперечним є той факт, що неефективна економіка завжди є потенційно інфляційною. Адже зростання виробничих витрат тягне за собою і підвищення цін. Стосовно України ця закономірність стала особливо очевидною. і Внаслідок різних обставин продуктивність праці знижувалася. Водночас в умовах монополізованості нашої економіки відбувалося ослаблення інструментів, які б мали автоматично стримувати підвищення цін [9].
Зростання витрат також спричинило небувале підвищення цін на імпортні енергоносії. Таким чином, якщо ще й врахувати вкрай енергомістку галузеву структуру економіки, застарілі технології, можна дійти висновку, що і Україна не могла уникнути інфляції витрат, яка, правда, сама себе усуває.
На перших порах майже не існувало проблеми інфляційних очікувань домогосподарств. Але знецінення заощаджень населення дуже швидко навчило громадян України пристосовуватися до умов інфляції. Нова економічна поведінка їх проявлялася у прагненні якомога швидше звільнитися від готівки на користь інших активів, що не втрачали своєї реальної вартості.
Недовіра резидентів до власної грошової одиниці та розквіт спекуляції, відсутність чи недосконалість спеціального законодавства стимулювали "доларизацію" економіки. Сильніші іноземні валюти витісняли внутрішню, перебираючи на себе основні функції грошей. Надмірний попит на іноземну валюту вів до стрімкого знецінення українських грошей, що посилювало інфляційні процеси. Здешевлення національної валюти теоретично є добрим стимулом для внутрішнього експортера. І справді, обсяги легального та нелегального експорту швидко зростали. Це призвело у 1992—1994 рр. буквально до розпродажу національного багатства. В умовах фінансової нестабільності не повернулася в Україну також більшість заробленої за кордоном іноземної валюти.
Інфляційні очікування існували й у промислових підприємств. Щоб не зазнати збитків, останні "закладали" майбутню інфляцію у поточні ціни продукції. Такий метод самозахисту тільки посилював інфляційні процеси, які набували руйнівних масштабів.
Ситуація, що склалася, потребувала від уряду кардинальних дій для стабілізації сфери цін. Найголовніші з них — це стримуюча фіскальна і монетарна політика, які, однак, у 1992—1994 рр. використовувалися незадовільно. Фіскальна політика уряду у 1992—1994 рр. була вкрай непослідовною. Разом із лібералізацією цін у 1992 р. держава вдалася до стимулюючої фіскальної політики. Про це свідчить рекордний за роки реформ дефіцит бюджету - 27,1% від його видаткової частини, або 12,2% від ВВП. Така економічна стратегія, безперечно, була помилковою, бо лише підсилила інфляцію, яка вже у 1991 р. становила майже 300%. До кінця 1992 р. індекс споживчих цін уже досягнув 2100%. У 1993 р. уряд знизив дефіцит бюджету майже у 2 рази і довів його до 6,5% ВВП (14,0% до поточних бюджетних видатків). Проте ситуація в сфері цін значно погіршилася. Рівень інфляції у 1993 р. становив 10255%. Очевидно, далися взнаки "огріхи" фіскальної політики попереднього року, а також зростання імпортних цін на енергоносії з одночасною катастрофічною девальвацією українського карбованця [16].
Місце України в глобалізаційних процесах
Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна
закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у
країнах Заходу, так і в країнах Сходу. В наш час формується нова галузь науки —
глобалістика, яка ...
Проблеми розвитку сучасного сільськогосподарського виробництва
Для України нарощування виробництва сільськогосподарської продукції має
стратегічне значення для підйому національної економіки, тому що при успішному
його розвитку створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних
галузей. ...