Яскравим прикладом суспільного блага є маяк, який попереджає кораблі про підступність морського узбережжя чи гавані. Будівництво маяка може виявитися економічно вигідним, якщо вигода (зменшення кількості корабельних аварій) перевищує виробничі затрати. Однак вигода, що припадає на частку кожного користувача маяком, не може відшкодувати придбання такого великого і неподільного продукту. У всякому разі після введення маяка в експлуатацію його сигнальне світло є орієнтиром для всіх без винятку кораблів.
Практично немає способу позбавити деякі кораблі можливості користуватися вигодою від маяка. Тому власникові будь-якого корабля немає потреби добровільно оплачувати таку вигоду. Маяк світить всім, і коли власник судна вважає за краще за нього не платити, капітанові корабля не можна заборонити користуватися його сигналами. Тобто виникає проблема, пов'язана з тим, що люди можуть користуватися вигодами певного продукту нічого не витрачаючи на його виробництво.
Оскільки в даному випадку принцип винятковості незастосовний, то не існує ніяких стимулів для індивідуального підприємства пропонувати кошти для будівництва маяка з метою його продажу. Враховуючи, що послуги маяка неможливо ні виразити в цінах, ні продати, зрозуміло, що приватним фірмам немає ніякої вигоди вкладати гроші у їхнє будівництво. Тут ідеться про послугу, що приносить суттєву вигоду, але на виробництво якої ринок не виділятиме ресурсів. Отже, щоб суспільство могло користуватися такими благами і послугами, забезпечити їх повинен державний сектор, а фінансувати їхнє виробництво необхідно за допомогою системи примусових податків.
Хоча непридатність принципу винятковості до вигод переливу досить різко відрізняє суспільні блага від товарів індивідуального користування, уряд забезпечує людей безліччю інших товарів і послуг, до яких принцип винятковості може бути застосований. Зокрема, такі блага і послуги, як вулиці і автомагістралі, поліційна і пожежна охорона, бібліотеки і музеї, профілактичне медичне обслуговування, цілком підпадають під дію принципу винятковості, тобто на них можна встановити ціни, і приватні виробники можуть ними забезпечувати споживачів за допомогою ринкової системи.
Всі ці послуги, які несуть у собі значні вигоди переливу, ринкова система не вироблятиме в достатній кількості. Тому держава бере на себе їхнє фінансування і виробництво, щоб не допустити можливого виникнення дефіцитного виділення ресурсів. Подібні товари і послуги іноді називають квазісуспільними (квазідержавними) благами. Щоправда, ні в економічній науці, ні в практичній діяльності урядів різних країн нема єдності щодо статусу державної системи охорони здоров'я і житлового будівництва. Що ж до благ цих сфер суспільної діяльності, то найдоцільніше поєднувати забезпечення ними населення через ринок і за допомогою держави.
Оскільки ринкова система цін не виділяє ресурсів на суспільні блага, а на квазісуспільні виділяє їх недостатньо, надзвичайно важливо виробити механізм, що забезпечував би їхнє виробництво. Досвід багатьох країн показує, що суспільні блага виготовляються і доводяться до споживачів за допомогою уряду на підставі групових, або колективних, рішень. Види і обсяги виробництва різних суспільних благ визначаються у цивілізованих країнах політичними методами, передусім шляхом голосування. Обсяги споживання суспільних благ — то питання державної політики. Ці групові рішення, які приймаються політиками, є доповненням до рішень підприємств і домогосподарств, що дають відповіді на три основні питання.
Після прийняття вказаних групових рішень слід з'ясувати, як саме перерозподілити ресурси із виробництва товарів індивідуального користування у виробництво суспільних благ. В умовах повної зайнятості перед державою стоїть завдання вивільнення ресурсів із сфери виробництва товарів індивідуального користування, для направлення їх у сферу виробництва суспільних благ.
Вивільнення ресурсів із індивідуального сектора здійснюється шляхом скорочення індивідуального попиту на них через обкладання підприємств і домогосподарств податками, які виключають частину їхнього доходу, тобто частину потенційної купівельної спроможності.
Отримуючи менші доходи, підприємства і домогосподарства змушені скорочувати свої інвестиційні і споживчі видатки. Отже, податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, а це, у свою чергу, викликає зниження індивідуального попиту на ресурси.
Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів урядові, податки вивільняють ресурси із індивідуальної сфери застосування. Уряд, витрачаючи податкові надходження, може сам направляти ці ресурси для виробництва суспільних благ і послуг. Так, податки на доходи підприємств і на особисті доходи вивільняють ресурси із виробництва інвестиційних товарів і товарів особистого споживання. Уряд використовує ці ресурси для виробництва військових літаків, на будівництво нових шкіл і автомагістралей. Уряд свідомо перерозподіляє ресурси з метою здійснення певних змін у структурі національного продукту країни.
Монопольна та конкурентна рівновага, цінова еластичність попиту
Сучасна
ринкова економіка являє собою складний організм , що складається з величезної
кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних
структур , які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових ...
Комплексний аналіз діяльності вагонного депо
Залізничний
транспорт - є складним багатогалузевим господарством з широкою розгалуженою інфраструктурою.
В організації та забезпеченні єдиного технологічного процесу залізничних
перевезень безпосередньо приймають участь залізниці, дире ...