Посилився процес майнової диференціації серед селянства. В 1882 р. селянські господарства площею до 10 га (87 % всіх господарств). володіли 28,6 % оброблюваних земель. З млн господарств, що становило половину загальної кількості їх, мали менше ніж 2 га землі. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було складне в зв'язку з високою земельною рентою.
У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно-західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.
На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи 1876 — 1895 рр. Значна роль в цьому належала урядовій політиці аграрного протекціонізму. В землеробстві поширилися сівозмінна і травопільна системи. За 1870 — 1913 рр. врожайність зросла на 33 — 50 %. Визначилася спеціалізація юнкерських господарств: цукровий буряк, картопля, тваринництво, насамперед свинарство. В помістях будували цукрові та винокурні заводи. Імпор-тували пшеницю, бавовну, вовну. Створювали сільськогосподарські товариства, станції, школи. У 1893 р. почав діяти Союз сільських господарів, в 1909 р. — Імперський союз сільськогосподарських товариств, який об'єднував 13 тис. кредитних товариств з 1 млн членів і річним оборотом 4,5 млрд марок.
У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність. висока земельна рента, заборгованість.
У США перша половина XIX ст. — це період утвердження фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння. Після війни за незалежність і в холі освоєння Заходу державний земельний фонд значно зріс. Протягом 1788 — 1859 рр. 1442 млн акрів землі з 1905 млн акрів (1 акр дорівнює 0,4 га). що оброблялися, перейшли у володіння уряду. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавства поліпшилися умови продажу землі, але залишалося скваттерство — система вільного займу земель, яка була санкціонована в 1841 р. На 1860р. загальна кількість фермерських господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір становив приблизно 335.4 акра. На Півдні зберігалося плантаційне рабовласницьке господарство, що спеціалізувалося на впрощуванні бавовни. Типовими були плантації площею від 700 — 900 до 20 тис. акрів, на яких працювало від 20 до 500 рабів. Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були 15 — 20 %, на Півдні — до 40 % землевласників.
Ліквідація рабства в ході Громадянської війни, Акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 р., активізували зростання аграрного сектора економіки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови. Ті, хто бажав, могли отримати землю до 5-річного строку, заплативши до 1,25 дол. за 1 акр після 5-місячного проживання на гомстеді. За 1860 — 1900 рр. було роздано 1,4 млн гомстедів. Площа оброблюваних земель збільшилася в 2,2 раза. 160 млн акрів землі з державного фонду на Заході безплатно отримали компанії з будівництва залізниць. У розпорядженні індійців залишилося менше 2 % землі.
На початок XX ст. в США налічувалося 5,8 млн ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35 % були орендовані, 23 % — заставлені в банках і страхових компаніях, 42 % перебували в руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52 % продукції. У 1910 р. 1 % фермерів володіли п'ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5—2 тис. га, середньої — 55 — 80 га, невеликої — 1,5 га.
Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни — в 2 рази. В 1900 — 1914 рр. врожай пшениці збільшився на 70 %. кукурудзи — на 27, бавовни — на 58 %.
Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. В 1850 р. у США виготовлялося 250 різних модифікацій залізних плугів. У 1860 р. на полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 р. — 17 тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання для сільського господарства зросли за останню третину XIX ст. на 424.4 млн дол. Будували польові залізниці, створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900 — 1914 рр. у 2.7 раза. Найману робочу силу використовувала половина американських ферм.
Підвищення продуктивності праці персоналу на прикладі ТзОВ Хлібодар
Необхідність
прийняття господарського рішення зумовлена існуванням проблем - складних
теоретичних питань чи практичних ситуацій, що характеризуються розривом між
тим, що є та що повинно бути. Поняття «технологія прийняття рішень» вимаг ...
Соціальний захист населення України стан, проблеми та шляхи вирішення
В умовах розбудови української державності та розвитоку
ринкових відносин потребують гарантій соціального захисту усі прошарки
населення України.
Виникає зростання потреби в ефективному соціальному захисті
викликане погіршенням добр ...