Попит робочої сили

Ринок праці в економіках перехідного періоду (до цього типу відноситься економіка України) володіє своїми характерними рисами.

Тут ріст безробіття розширює границі вибору роботодавців, що одержує можливість диктувати свої умови, особливо коли це стосується мало- і некваліфікованої праці.

Парадокс полягає в тім, що рівню кваліфікації працівників не відповідає розмір одержуваної заробітної плати. Так, у галузях, що мають більш кваліфікованих працівників, у тому числі утворенні, культурі, мистецтві, охороні здоров'я, середньомісячна номінальна заробітна плата нижче середньоукраїнського рівня. Невідповідність зарплати рівню кваліфікації веде до відтоку кадрів з цих галузей, покликаних сприяти науково-технічному і культурному прогресу країни.

Звуження сфери застосування кваліфікованої праці, зменшення його оплати, вивільнення фахівців з наукомістких галузей, руйнування інтелектуального потенціалу країни відбуваються одночасно з неухильним фізичним і моральним старінням техніки, скороченням інвестицій в основний капітал, деіндустріалізацією національного господарства. Причини того, що відбувається, є у відсутності повноцінного конкурентного середовища, у невиправданому ослабленні позицій держави. У результаті ціна праці виявилася як би поза ринком. Порушення функції ринку, у тому числі у відношенні ціноутворення, викликано монополізмом роботодавців, що диктують умови наймання, зацікавлених у заниженні як ціни робочої сили, так і цін на інші первинні виробничі ресурси. Дешевина робочої сили, будучи джерелом додаткового прибутку монополістів, дозволяє заощадити на витратах і встановлювати демпінгові ціни на кінцеву продукцію, товари, послуги на зовнішньому ринку.

Розрив між ціною робочої сили, що складається на українському ринку праці, і її реальною вартістю, а також рівнем оплати аналогічної праці в розвитих країнах обумовлений тим, що переважна частина витрат на відтворення робочої сили в умовах командно – адміністративної економіки компенсувалася за рахунок суспільних фондів споживання.

Для подолання руйнівної диспропорції між ціною робочої сили і цінами інших факторів виробництва пропонуються різні міри. Найбільш проста - нарощування величини зарплати з урахуванням росту продуктивності праці і приросту ВВП. Але випереджальної динаміки оплати праці недостатньо для встановлення прийнятного співвідношення між фондом оплати праці і ВВП. Закладені в прогноз траєкторії повільного нарощування ВВП, продуктивності праці, капітальних вкладень не створюють передумов для прискорення росту оплати праці. Зниженню ціни робочої сили сприяють заміщення грошових виплат натуральними, ріст схованого безробіття.

Висловлюється також думка, відповідно до якої доцільно шляхом господарського маневрування змінити структуру доходів населення, збільшивши в тому числі оплату праці за рахунок скорочення бюджетних дотацій населенню (на житлово-комунальні послуги і т.п.), стимулювання дрібного підприємництва. Однак потенційний працівник, пропонуючи свою робочу силу на ринку праці, максимізує її корисність як у грошовому, так і негрошовому вираженні поряд з іншими умовами наймання, тобто даний підхід проблеми не вирішує.

Наслідку державного регулювання ціни робочої сили, а також вимоги профспілок, спрямовані на підвищення зарплати і гарантій зайнятості, неоднозначні. З одного боку, це підсилює соціальну захищеність найманих робітників і зменшує диференціацію доходів населення. З іншого боку - штучне створення більш сприятливих умов для окремих підприємств визначає недосконалість конкуренції на ринку праці. Унаслідок цього втрачається безпосередня залежність попиту та пропозиції на робочу силу від динаміки заробітної плати. Це підтверджує зіставлення середньомісячної номінальної заробітної плати в найважливіших галузях російської національної економіки з її середнім рівнем.

Сформована структура оплати праці на підприємствах основних галузей української економіки свідчить про перевагу фіксованих елементів у виді оплати по тарифних ставках, окладам, відрядним розцінкам (47,5%), виплат у рамках районного регулювання оплати праці (14,2%). З ростом номінальної і реальної зарплати відповідне збільшення витрат за допомогою цін перекладається на споживача, що робить вітчизняні товари, продукти, послуги неконкурентоспроможними.

Приведення у відповідність з дійсною вартістю робочої сили основного її елемента - заробітної плати - може бути досягнуте насамперед за рахунок застосування більш гнучких форм оплати праці, що адекватно реагують на ринкові зміни, зменшення частки фіксованої оплати праці і відповідного збільшення винагороди за результатами господарської діяльності, розширення участі працівників у розподілі прибутку, а також організаційного спрощення і здешевлення апарата керування.

Подібні статті по економіці

Макроекономічна політика у відкритій економіці
Метою роботи є вивчення дії макроекономічної політики у відкритій економіці. Предметом дослідження курсової роботи є підстава взаємодії основних макроекономічних механізмів за умов відкритої економіки. Актуальність обраної теми ...

Сутнісна характеристика предмета політичної економії та еволюція її розвитку
Здобуття Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки посилюють інтерес громадськості до економічної теорії, зокрема, до політичної економії. Політична еко ...