На 1 жовтня 1996 року в розрахунку на одне фермерське господарство припадало в середньому по Україні 23га сільськогосподарських угідь. В розрізі регіонів цей показник має також значні відмінності. Найбільш високим він є в Луганській області (42га), а найбільш низьким в Закарпатській області (4га). Вищим від середнього по Україні він є в областях: Дніпропетровській (29га), Запорізькій (32га), Кіровоградській (36га), Полтавській (27га), Сумській (29га), Харківській (34га), Херсонській (34га) та Чернігівській (30 га). Нижчим від середнього по Україні він є в Автономній Республіці Крим (16 га), та в областях: Вінницькій (22 га), Волинській (16 га), Житомирській (18 га), Івано-Франківській (9га), Львівській (12га), Миколаївській (21га), Одеській (15га), Рівненській (13га), Тернопільській (15га), Хмельницькій (22га) та Чернівецькій (6га) (мал. 2.6). Така розбіжність цього показника пояснюється, з одного боку, особливостями ведення сільського господарства в різних економічних районах, а з іншого - різним ставленням до розвитку фермерства з боку регіональних та місцевих органів державної влади, що, у свою чергу, підтверджує відсутність чіткої державної політики розвитку фермерських господарств.
Зворотною реакцією з боку населення на різні підходи регіональних та місцевих органів влади до розвитку фермерства є кількість поданих заяв про бажання стати фермером. Так в 1995 році найбільша їх кількість зафіксована в областях: Одеській (418), Донецькій (218), Закарпатській (252), Дніпропетровській (234), Миколаївській (226), Запорізькій (214), Київській (137), Кіровоградській (163) та Херсонській (130). Найменша кількість заяв подана в областях: Чернігівській (7), Житомирській (17), Хмельницькій (19), Вінницькій (22), Тернопільській (26), Чернівецькій (26), Рівненській (33), Львівській (38) й Черкаській (43).
Потяг людей до вільного господарювання, традиції шанувати землю-годувальницю, активність населення зобов’язували і зобов’язують владні державні структури проводити земельне реформування виважено, враховуючи регіональні особливості і, звичайно, спираючись на чинне законодавство.
Так, наприклад, Івано-Франківська область першою в Україні розпочала комплексну реформу землі. Тут єдині в Україні не пішли шляхом суцільної передачі земель у колективну власність, а насправді забезпечують своїм жителям добровільний вибір форм власності та господарювання. І як наслідок, індивідуальний сектор, що використовує 53 відсотки усіх сільськогосподарських угідь, виробляв у 1996 році три чверті валової сільськогосподарської продукції. Практично майже вся картопля, плоди і ягоди вирощуються в особистих та фермерських господарствах. Вони ж дають 75% м’яса, 82% молока, 83% яєць.
Саме завдяки реформуванню на селі Івано-Франківщина виробляє найбільше серед областей України сільськогосподарської продукції в розрахунку на 100 га угідь, а спад виробництва за 1991-1995 роки становить 18,5 відсотка проти 35 в Україні. Зміни відбуваються на підставі регіональної програми земельної реформи та приватизації землі, розробленої ще в 1992 році. Суть її в тому, що землі, призначені для товарного сільськогосподарського виробництва, спочатку передаються із державної в приватну власність у межах середньої земельної частки без визначення в натурі для громадян, включаючи соціальну сферу на селі. Право власності підтверджується сертифікатом, затвердженим обласною Радою народних депутатів відповідно до Указу Президента України від 10 листопада 1994 року. Одночасно в усіх колективних господарствах проведено паювання майна для працюючих і пенсіонерів, а також ряд господарств визначили частку майна вибулих та померлих колгоспників, спадкоємці яких претендують на відповідний пай. Після видачі сертифікатів розробляються схеми можливих варіантів реструктуризації існуючого господарства та розподілу земель як рекомендації власникам майнових паїв та земельних часток для добровільного вибору форм власності та господарювання, щоб не допустити некерованого роздроблення землі та формальної зміни не так господарських відносин, як вивіски. Формуються різні за величиною та напрямком господарства на приватній основі. Наприклад, в гірській місцевості створюються в основному індивідуальні малі господарства, в передгірській - невеликі, а в низинній - великі господарства. Регіональний підхід дає:
Розвиток кольорової металургії України
На
сьогодняшній день тема кольорової металургії України є досить актуальною. Саме
тому темою своєї курсової роботи я обрав дослідження рівня розвитку і
розміщення кольорової металургії України.
Об’єктом
моєї праці є кольорова метал ...
Організація і техніко-економічне обґрунтування роботи потокової лінії для виготовлення деталі типу кришка
Джерелом
існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича
діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб. Засоби для
задоволення потреб, тобто споживчі блага, створюються у виробництві.
Реформу ...