Розділи економіки

Основи формування ринку продукції харчової промисловості та особливості його функціонування

Узагальнюючи аналіз існуючих наукових досліджень, можна стверджувати, що продовольчий ринок необхідно розглядати як складну інтегровану організаційно-економічну структуру з великою кількістю господарюючих суб’єктів з вирощування сировини, її заготівлі та переробці, а також збуту харчових продуктів.

Виходячи з викладених позицій, організаційна структура продовольчого ринку включає сукупність галузей і виробництв, які безпосередньо беруть участь у виробництві сировини, її переробці і постачанні продуктів харчування та технологічно пов’язані між собою по лінії: виробництво та заготівля сировини - її переробка - реалізація готової продукції.

Продовольчий ринок включає наступні галузі:

· сільське господарство (крім виробництва непродовольчої сировини) та інші види діяльності з виробництва продовольчих ресурсів: рибне господарство, розлив мінеральних вод, соляну промисловість;

· харчову промисловість та її інфраструктуру, що забезпечує зовнішні умови здійснення виробничого процесу: вантажний транспорт, холодильне та складське господарство, технічне та консультативне обслуговування та інші послуги;

· торгівлю продовольчими товарами.

Зважаючи на ті завдання, які вирішує продовольчий ринок, його можна вважати одним з пріоритетних у народному господарстві, оскільки його діяльність сприяє зміцненню економічного потенціалу держави, забезпеченню продовольчої безпеки і підвищенню добробуту населення. Саме він є головним джерелом задоволення найнеобхідніших щоденних потреб людини і забезпечує населення України третиною обсягу суспільного продукту. Ефективний розвиток продовольчого ринку є найважливішим економічним і політичним завданням будь-якої держави. Пріоритетність цього ринку зумовлена й тим, що потреби населення в продовольстві залишаються ще незадоволеними як у якісному, так і в кількісному виразі.

Економічна сутність продовольчого ринку полягає у взаємопов’язаному функціонуванні галузей і структур, об’єднаних спільною метою - виробництвом високоякісних продуктів харчування, доведенням їх до споживача, забезпеченням раціонального споживання, створенням державних продовольчих фондів. Основою формування продовольчого ринку є виробничо-технологічні, соціально-економічні та екологічні зв’язки між сільським господарством, харчовою промисловістю та торгівлею продовольчими товарами, що ґрунтуються на послідовній переробці сировини і доставці продуктів харчування споживачам [6, с. 87].

Динамізм та ефективність розвитку продовольчого ринку характеризується певними особливостями. Цей ринок якісно виділяється серед інших ринків сукупністю товарів, що реалізуються на ньому. Такі товари об’єднані в групи продуктів харчування, які за товарними ознаками поділяються на наступні категорії: зерно і хлібопродукти; м'ясо і м’ясопродукти; молоко і молокопродукти; риба і рибопродукти; яйця і яйцепродукти; цукрові буряки та цукор; кондитерські вироби; картопля; овочі; фрукти; насіння соняшника, олія і олієжирові продукти; безалкогольні напої тощо. Ці групи товарів складають основу відповідних продуктових ринків, які є складовою частиною продовольчого ринку, де предметом купівлі-продажу виступають споріднені групи товарів з однаковими функціональними властивостями. Такими ринками є ринок цукру, ринок молока і молокопродуктів, ринок олії та олійно-жирових продуктів, ринок м’яса і м’ясопродуктів тощо.

Структура ринку харчових продуктів представлена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура ринку продукції харчової промисловості

Розвиток більшості продуктових ринків як складових єдиного продовольчого ринку тісно пов'язаний з розвитком сировинної бази. Це стосується ринків цукру, молока, олії, м’яса і м’ясопродуктів, овочів тощо. Стан розвитку цих ринків безпосередньо залежить від обсягів постачання відповідної сировини на переробку, від своєчасності її надходження, якості та інших показників. Особливо важливого значення набувають ці питання для галузей харчової промисловості, які переробляють сировину, що швидко псується. Ця проблема частково вирішується шляхом оптимальної організації сировинних зон. Наближення переробки до сировинних зон сприяє значному скороченню транспортних витрат, втрат при транспортуванні, одержанню готової продукції кращої якості та асортименту. Територіальне наближення переробних і сільськогосподарських підприємств призводить до замкнення зв’язків між ними. Високий рівень спеціалізації сільськогосподарського виробництва забезпечує одержання значних обсягів сировини для переробних галузей харчової промисловості. Це, у свою чергу, зумовлює економічну доцільність розміщення тут переробних підприємств.

Розвиток міжгалузевих зв’язків переробних галузей харчової промисловості та сировинних підприємств створює основу для організації і формування агропромислових комплексів. На теперішній час практично неможливо розглядати перспективи розвитку ринку цукру без цілісного аналізу бурякоцукрового комплексу, олійно-жирового - без визначення стану справ з вирощування соняшнику, молочного - без розвитку молочного тваринництва тощо. Часто організаційна розпорошеність в управлінні цими ринками є суттєвою перешкодою до їх розвитку.

Перейти на страницу: 1 2 3 4 5

Подібні статті по економіці

Співвідношення ринкових і державних методів регулювання економіки
державний регулювання німецький економіка Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що самостійна Україна з 1991 року поступово змінює суспільно-економічну формацію з „розвитого соціалізму” з загальнонародною власністю на засоби ...

Інтегральна ефективність діяльності підприємства
Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогреса лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При зн ...

Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2024 рік.