Національна конкурентоспроможність економіки України чинники та напрями підвищення

Попри велику кількість досліджень, присвячених проблемі конкурентоспроможності, значно менше уваги приділяється її природі, яка характеризується макроекономічними індикаторами економічного і соціального розвитку. Але ж саме вони висвітлюють стан економіки, її динаміку, ефективність та можливості піднесення.

Посилення залежності національних економік від процесів інтеграції та глобалізації через досить високий рівень зовнішньої відкритості та тісноту господарських зв’язків актуалізує проблему конкурентоспроможності.

У науковій літературі національну конкурентоспроможність зазвичай визначають як стійке становище країни (або її підприємств) на внутрішньому і зовнішньому ринках, яке зумовлюється дією економічних, соціальних та інституціональних чинників.

Фахівці ОЕСР надають дефініцію цього явища як міру можливості країни за умов вільного і справедливого ринку виробляти товари і послуги, що відповідають вимогам світових ринків при одночасному збереженні або підвищенні протягом тривалого часу реальних доходів своїх громадян.

Українські науковці пропонують розглядати конкурентоспроможність країни як сукупність притаманних національній економіці чинників, здатних забезпечити пропозицію, виготовлених за новітніми технологіями товарів і послуг, за умов вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення. При цьому повинно зберігатись прийняте для міжнародної торгівлі співвідношення ціни і якості.

З кінця 90-х років минулого століття і на початку поточного в наукових публікаціях щодо сутності конкурентоспроможності робився наголос на інституційних чинниках, які поряд з економічними повинні відповідати завданням економічного зростання країни в рамках світової економіки. Якщо державна політика і економічні структури країни здатні забезпечувати стале економічне зростання, яке супроводжується збільшенням реальних доходів домашніх господарств, особливо у довгостроковому періоді, то така економіка вважається конкурентоспроможною. Державна політика при цьому повинна формувати відповідне правове, інституційне та економічне середовище, яке сприяло б динамічній стійкості виробництва валової доданої вартості, тобто дозволяло б забезпечити довгострокову конкурентоспроможність на макрорівні.

На основі досліджень різних дефініцій конкурентоспроможності економіки було визначено істотні ознаки її сутності, до яких віднесено: наявність розвинутого науково-технічного потенціалу; спроможність продуктивно використовувати ресурси та виробляти товари і послуги, які відповідають попиту на світовому ринку. Важливою характеристикою конкурентоспроможності економіки є високий рівень соціального розвитку та сталі темпи економічного зростання у довгостроковому періоді. Завдяки таким ознакам конкурентоспроможність може бути ефективним інструментом підвищення рівня життя, оскільки цей процес розглядається як природна складова зростання конкурентоспроможності. Нарешті, до характеристики конкурентоспроможності економіки відноситься її вимір у співставленні з іншими економіками, порівняннями за рівнем розвитку.

Національна конкурентоспроможність розглядається багатьма авторами як здатність країни забезпечувати сталий економічний розвиток. Так, Дж. Сакс, розглядаючи конкурентоспроможність як інструмент досягнення сталого розвитку, вважає, що конкурентоспроможність національної економіки характеризується наявністю в країні здорового ринку, чинників виробництва та інших макроекономічних характеристик, які визначають стабільне економічне середовище. До останніх відносяться передусім зростання реальних доходів населення та забезпечення прийнятного для національного менталітету рівня їх диференціації.

М. Портер розглядав конкурентоспроможність національної економіки як засіб підвищення добробуту суспільства, оскільки він пов’язував конкурентоспроможність з ефективністю використання основних національних ресурсів праці і капіталу. Однак, на наш погляд ефективність використання ресурсів не може виступати чинником конкурентоспроможності, скоріше навпаки: виробництво конкурентоспроможних товарів та їх реалізація дозволяють підвищити ефективність виробництва, тобто конкурентоспроможність продукції можна вважати чинником, що визначає ефективність діяльності продуцентів.

Подібні статті по економіці

Оновлення техніко-технологічної бази виробництва
Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються насамперед науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення ...

Методи керування діяльністю підприємства в ринкових умовах (на прикладі ПАТ Птахофабрика Південна)
На сучасному етапі розвитку економіки відбуваються глибокі зміни в усіх її сферах, що впливають на систему керування. Систему керування підприємства необхідно розглядати як динамічний процес, бо її форми,методи і функції перебувають пі ...