У разі вивільнення працівника з підприємства законодавство гарантує збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги, а також збереження безперервного трудового стажу, якщо перерва в роботі не перевищує 3-х місяців.
Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці:
а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів йому не було запропоновано підходящої роботи;
б) право на отримання допомога у розмірі: 100% середньої заробітної плати за останнім роботи протягом 60 календарних днів; 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів; 50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;
в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;
г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.
Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.
Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу у розмірі до 75% мінімальної заробітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;кожному із членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова грошова допомога у розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.
З метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава, відповідно до статі 13 Закону України "Про зайнятість населення", передбачає: заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю; проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили; регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному виробництві;організацію професійної орієнтації.
Найбільш суттєвими заходами фінансового впливу на зайнятість є податковий механізм, який передбачає: пільги, пов’язані зі звільненням від виплат у соціальні фонди;пільги з оподаткування прибутку; пільги з витрат, пов’язаних з професійним навчанням і підвищенням кваліфікації; пільги, пов’язані з прийняттям на роботу неконкурентоспроможних верств населення; кредитний механізм; преференції, під якими розуміють певні фінансові субсидії фірмам, що беруть на себе виконання державних програм;державні субсидії безпосередньо громадянам з певною метою.[10]
Політика зайнятості має здійснюватися на макрорівні (загальнодержавному) і мікрорівні (регіональному і локальному), перший з яких є визначальним.
Довгострокова політика держави включає комплекс заходів щодо запобігання масовому безробіттю; підтримки його на соціально-прийнятному рівні; підготовки і перепідготовки робочої сили, яка відповідає вимогам ринку і науково-технічного прогресу; розробки і здійснення програм, проектів виходу із кризи депресивних регіонів тощо. Всі вони спрямовані на забезпечення повної зайнятості, підвищення добробуту, створення умов для оптимального поєднання і чергування праці, навчання, виховання дітей і відпочинку.
Політика зайнятості на регіональному рівні повинна переслідувати стратегічні і тактичні цілі, більш повно використовувати наявні можливості і шукати нетрадиційні шляхи розв’язання проблем зайнятості. Серед них можна назвати наступні:
усунення адміністративних обмежень на переміщення робочої сили;
підготовка і перепідготовка робочої сили;
підтримка (податкова й інша) діяльності по створенню робочих місць;
розширення діапазону громадських робіт;
налагодження довгострокового співробітництва між адміністраціями регіонів по тимчасовому використанню робочої сили на основі контрактів з наступним поверненням її в місця постійного проживання;
Структура та управління ЖКГ у Запорізькому регіоні
Житлово-комунальне
господарство - це одна з важливих та пріоритетних галузей національного
господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та
суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. ...
Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України
Подальший
соціально-економічний розвиток України та інформатизація суспільства залежать
від того, якою мірою будуть задіяні інтелектуальні та творчі можливості народу,
здібності кожного громадянина. Це обумовлює необхідність нагромадже ...