Розділи економіки

Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України

У разі вивільнення працівника з підприємства законодавство гарантує збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги, а також збереження безперервного трудового стажу, якщо перерва в роботі не перевищує 3-х місяців.

Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів йому не було запропоновано підходящої роботи;

б) право на отримання допомога у розмірі: 100% середньої заробітної плати за останнім роботи протягом 60 календарних днів; 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів; 50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.

Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.

Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу у розмірі до 75% мінімальної заробітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;кожному із членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова грошова допомога у розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

З метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава, відповідно до статі 13 Закону України "Про зайнятість населення", передбачає: заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю; проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили; регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному виробництві;організацію професійної орієнтації.

Найбільш суттєвими заходами фінансового впливу на зайнятість є податковий механізм, який передбачає: пільги, пов’язані зі звільненням від виплат у соціальні фонди;пільги з оподаткування прибутку; пільги з витрат, пов’язаних з професійним навчанням і підвищенням кваліфікації; пільги, пов’язані з прийняттям на роботу неконкурентоспроможних верств населення; кредитний механізм; преференції, під якими розуміють певні фінансові субсидії фірмам, що беруть на себе виконання державних програм;державні субсидії безпосередньо громадянам з певною метою.[10]

Політика зайнятості має здійснюватися на макрорівні (загальнодержавному) і мікрорівні (регіональному і локальному), перший з яких є визначальним.

Довгострокова політика держави включає комплекс заходів щодо запобігання масовому безробіттю; підтримки його на соціально-прийнятному рівні; підготовки і перепідготовки робочої сили, яка відповідає вимогам ринку і науково-технічного прогресу; розробки і здійснення програм, проектів виходу із кризи депресивних регіонів тощо. Всі вони спрямовані на забезпечення повної зайнятості, підвищення добробуту, створення умов для оптимального поєднання і чергування праці, навчання, виховання дітей і відпочинку.

Політика зайнятості на регіональному рівні повинна переслідувати стратегічні і тактичні цілі, більш повно використовувати наявні можливості і шукати нетрадиційні шляхи розв’язання проблем зайнятості. Серед них можна назвати наступні:

усунення адміністративних обмежень на переміщення робочої сили;

підготовка і перепідготовка робочої сили;

підтримка (податкова й інша) діяльності по створенню робочих місць;

розширення діапазону громадських робіт;

налагодження довгострокового співробітництва між адміністраціями регіонів по тимчасовому використанню робочої сили на основі контрактів з наступним поверненням її в місця постійного проживання;

Перейти на страницу: 1 2 3 4

Подібні статті по економіці

Структура та управління ЖКГ у Запорізькому регіоні
Житлово-комунальне господарство - це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. ...

Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України
Подальший соціально-економічний розвиток України та інформатизація суспільства залежать від того, якою мірою будуть задіяні інтелектуальні та творчі можливості народу, здібності кожного громадянина. Це обумовлює необхідність нагромадже ...

Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2021 рік.