Протягом тривалого часу актуальним як у теоретико-методологічному, так і у практичному аспектах залишається питання про визначення оптимального співвідношення між монополізацією ринку великими корпоративними структурами та необхідністю реалізації державою конкурентної політики. Важливість пошуку форм і способів раціонального поєднання дієвої конкурентної політики з одного боку та потребою підтримувати процеси формування національного корпоративного капіталу з іншого викликає необхідність активізації наукових розвідок, спрямованих на розв’язання зазначеного комплексу проблем.
Аналіз наукової спадщини представників різних напрямів і течій світової економічної думки, які здійснили спробу вирішити це завдання, розпочнемо з австрійської школи, представники якої зробили доволі успішну спробу спростувати твердження апологетів класичної школи про те, що вільна конкуренція утворює ідеальний стан економіки. Так, зокрема, Фрідріх фон Візер зазначав, що доктрина класичної школи, котра беззастережно схвалювала конкуренцію, вважаючи, що вона відповідає інтересам суспільства, і цілковито негативно ставилася до монополії як до антисуспільного явища, більше вже не може вважатися адекватною стосовно сучасних реалій. Вчений стверджує, що неможливо говорити й надалі про чисту конкуренцію та чисту монополію, оскільки вже існують чимало невідомих раніше проміжних, «монополоїдних» форм. Оскільки йдеться про ринкову позицію, то слід зазначити, що не кожна сприятлива ситуація на ринку представляє собою справжню монополію. І хоча у проміжних формах можна виявити риси монополії, однак на них здійснюють тиск сили конкуренції. Однак Візер ще не знав таких понять, як диференціація товару або вплив, який можуть здійснювати на ціни і попит відмінності у розташуванні виробників.
Глибокий аналіз такого явища, при якому ринок і монополія співіснують, провели Джоан Робінсон і Едвард Чемберлін. Робінсон, зокрема, стверджувала, що конкуренція продовжує існувати і за наявності у фірм ринкової влади, однак примушує їх вишукувати нові, переважно нецінові методи конкурентної боротьби. Модель ринку Дж. Робінсон припускає поліваріантність ринкової рівноваги та різних цін на ринках. Тому ринкова структура може бути різноманітнішою, ніж «досконало конкурентна» або «монопольна». При цьому у межах своєї моделі Дж. Робінсон довела, що монопольна ціна не є ані довільною, ані максимально можливою на ринку, а за певних умов обсяг випуску продукції при монополії може перевищувати цей випуск за умов досконалої конкуренції.
Е. Чемберлін виділив олігополістичний і монополістичний ринки на основі аналізу поведінкових особливостей фірм у різних ситуаціях. Він робить висновок про те, що чим більш концентрованим є виробництво, тим більшою мірою стандартизований продукт, а чим більш подрібненим є виробництво, тим глибша диференціація продукту та монополізація влади і, таким чином, зі зростанням концентрації виробництва сукупна монопольна могутність не посилюється, а знижується.
Дж. Робінсон стверджувала у свою чергу, що монополія є не тільки ринковим явищем, а й породженням висококонцентрованого виробництва. У цьому зв’язку вона вказувала на існування ефекту економії від масштабу, оскільки з розширенням виробництва відбувається зниження рівня постійних витрат на одиницю продукції, що призводить до економії сукупних витрат підприємства.
Місце та роль ринкової конкуренції у суспільному виробництві
Необхідною
умовою ефективного функціонування механізму саморегулювання ринкової економіки
є конкуренція. Вона є важливою рушійною силою розвитку ринкової економічної
системи. Конкуренцію породжують об'єктивні умови ринкового господарюв ...
Інфляційні очікування
Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив
значення грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в
практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних
дослідженнях. Тому, незважаючи на ...