Антиінфляційна політика - це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.
Антиінфляційна політика має спрямовуватись на досягнення трьох основних цілей, які можна сформулювати так:
. розвиток ринкового механізму, оскільки саме ринок здатний найбільш ефективно і швидко відновлювати порушений з розвитком інфляційних процесів баланс між грошовою і товарною масою;
2. проведення глибоко продуманої політики грошового регулювання, здійснюваного насамперед центральним банком країни і спрямованої на забезпечення оптимальної зміни грошової маси;
. скорочення бюджетного дефіциту до рівня, що не викликає великомасштабних негативних змін в економіці країни.
Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня:
. Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але як багаторазово доводилось, тільки цього замало для "приборкання ” інфляційних процесів і усунення небезпеки для економіки.
2. Монетарна антиінфляційна політика, яку в свою чергу прийнято поділяти на політику шокової терапії, адаптивну політику, політику доходів.
Політика шокової терапії (активна політика) - базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат на соціальні програми, збільшення відсоткової ставки, зменшення податкових ставок, обмеження грошової маси тощо.
У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильніші підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.
Негативним наслідком цього методу можна вважати погіршення добробуту громадян.
Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) - це метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Дана політика проводиться за рахунок: стабілізації інфляційних очікувань, поступового обмеження грошової пропозиції, індексації грошових доходів громадян.
Індексація, як уже відомо, означає, що номінальні доходи громадян змінюються пропорційно коливань цін, тобто вона є механізмом, за допомогою якого доходи частково або цілком захищаються від інфляції. Інакше кажучи, індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищені від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується.
Однак індексацію не можна розглядати як дієвий метод боротьби з інфляцією. За її допомогою можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи. Річ у тім, що індексація, по-перше, розкручує інфляційну спіраль. За політики індексації темпи інфляції зростають, і вона із помірної може розвинутися у галопуючу, а то й у гіперінфляцію. По-друге, неможливо повністю вберегти від знецінення усі доходи населення. Нарешті, індексація потребує значних державних видатків, що збільшує дефіцит бюджету.
Таким чином адаптивна політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.
Політика доходів - припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановленням меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюються.
Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики.
Також при інфляції здійснюють грошові реформи.
Грошові реформи використовуються для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:
§ Нуліфікація - оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці введення в обіг нової. Прикладами такої ситуації були Німеччина в 1925 р., Угорщина 1946 р., а також Україна 1994 р.
§ Ревальвація - процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.
§ Девальвація - процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.
§ Деномінація - процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.
Оцінка роботи промислового підприємства ВАТ Червоний металіст
Підприємство в широкому розумінні це важлива, складна, відкрита, унікальна і необхідна феноменологічна система, яка базується на його виробничо-технічній, організаційній та економічній побудові і яка спрямована, з одного боку, на задоволення потреб г ...
Суспільні блага
Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи
тварина, повноцінно живе чи існує тільки при дотриманні нею чи навколишнім
світом визначених умов. Ці умови створюють консенсус, що відчувається як
задоволення, тому має місце говорити ...