Розділи економіки

Етапи розвитку і сучасний стан калькулювання

Калькуляційна справа у своєму розвитку пройшла ряд основних етапів:

) примітивний;

) середній;

3) наближений до повного;

4) повний;

5) нормативний;

6) виробничий.

Етап примітивного калькулювання (кінець XV ст. - початок XIX ст.) характерний для монастирського обліку (обліку, запровадженого у монастирях), у системі якого зустрічаються розрахунки, які віддалено нагадують калькулювання у сучасному розумінні.

Етап середній (початок XIX ст. - середина XIX ст.) пов'язаний з іменами І. Серикова (1804 р.), який вказав на необхідність розвитку калькулювання, К. Арнольда (1809 р.), який виклав його основи. Для калькулювання даного періоду характерне усереднення одержуваних величин внаслідок використання найпростішого прийому: ділення сукупності всіх витрат на загальний випуск продукції. Таким чином одержаний результат характеризував середню вартість випущеної чи виготовленої продукції.

Третій етап у розвитку калькулювання, який отримав назву наближений до повного (40-і роки XIX ст. - 80-і роки XIX ст.) пов'язаний з появою складних (комплексних) виробництв, а також виникненням категорії "непрямих витрат", що вимагали свого розподілу між видами продукції. Запровадження калькулювання в розрізі окремих видів продукції вимагало чіткішої організації виробництва та додаткових непродуктивних витрат. Через наведені причини не всі підприємства складали калькуляції, калькулювання здійснювалося нечасто (лише тоді, коли виникала складна ситуація з реалізацією товарів).

Повний етап калькулювання (80-і роки XIX ст. - 30-і роки XX ст.) характеризується наявністю повної калькуляції, тобто складання калькуляційних розрахунків як за прямими, так і непрямими витратами; точний і правильний ("справедливий") розподіл непрямих витрат.

Створення п'ятого етапу калькулювання (30-і роки XX ст. - 90-і роки XX ст.) - нормативного нерозривно пов'язане з третім етапом розвитку обліку витрат, що характеризується нормуванням виробничих витрат, створенням нормативного господарства на окремих підприємствах і використання нормативного методу обліку затрат на виробництво чи його елементів.

Шостий етап калькулювання розпочався з переходом у нове тисячоліття і триває зараз. Характерною його особливістю є те, що у зв'язку із введенням в нашій державі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема П (С) БО 16 "Витрати" змінились традиційні підходи до трактування і розуміння категорії "собівартість", а звідси й до її калькулювання. Згідно з вказаним стандартом до складу виробничої собівартості включаються не всі витрати, а лише такі, як: прямі матеріали, пряма заробітна плата, інші прямі затрати, загальновиробничі витрати, тобто витрати, які безпосередньо формують собівартість конкретних видів продукції чи виконаних робіт. Таким чином достовірно можна калькулювати тільки виробничу собівартість, що й зумовило назву даного етапу, тобто етапу виробничого калькулювання.

Вищенаведені етапи розвитку калькуляційної справи в основному характеризують її історію стосовно промислової сфери.

Становлення й розвиток калькуляційної справи у будівництві належить до 30-х років XX ст. Головними віхами цього періоду можна вважати затвердження Основних положень про номенклатуру і розміри витрат в будівництві, про порядок їх визначення і обліку (1930-1932 рр.), прийняття постанови Радою Народних Комісарів і ЦК ВКП/б/ "Про поліпшення будівельної справи і здешевлення будівництва" /1936 р. /, введення аналітичного обліку витрат на виробництво у розрізі об'єктів будівництва, а у середині їх - за конструктивними елементами, налагодження номенклатури статей калькуляції (1936-1937 рр.) тощо.

Наступний період - повоєнний - характеризується введенням у дію нових Основних положень з обліку і калькулювання собівартості капітальних робіт (капітальних вкладень) (1945 р.) і внесенням деяких змін і уточнень в Основні положення з обліку капітальних вкладень і собівартості будівельно-монтажних робіт (з 1955 р. закріпилась така назва основного нормативного акта, що регламентував організацію бухгалтерського обліку та калькулювання собівартості у будівництві).

З прийняттям Основних положень з планування і обліку собівартості будівельно-монтажних робіт (1984 р.) настає ще один період розвитку калькулювання в будівництві, який тривав до 1996 року. Для цього періоду характерним є введення в дію вітчизняних Основних положень про склад витрат виробництва (обігу) і формування фінансових результатів (1993 р.) і Основних положень про склад витрат виробництва (обігу) на підприємствах і в організаціях (1994 р.).

З моменту прийняття і введення в дію Типових положень з планування, обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт (09.02.1996 р.) розпочинається наступний етап розвитку калькулювання собівартості у будівництві, до особливостей якого слід віднести більш чітку регламентацію усіх аспектів економічної роботи підрядних будівельно-монтажних організацій.

Перейти на страницу: 1 2

Подібні статті по економіці

Оцінка економічної безпеки підприємства ВАТ Південьзахідшляхбуд
Прогрес у розвитку інформаційних технологій стимулював розвиток всіх сфер бізнес-відносин, де підприємницька діяльність все більше почала розвиватися в бік конкурентоспроможних взаємин. Це, у свою чергу, призвело до необхідності перег ...

Механізм державного регулювання зайнятості
Ринок праці і зайнятість населення займають особливе місце в системі ринкових відносин. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ, що протікають в ринковій економіці повністю або частково відображають процеси, що відбувают ...

Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2021 рік.