В Україні зайнятість, навіть така, що потребує складної професійної і освітньої підготовки, не забезпечує нормального, не лише за світовими стандартами, а й за колишніми стандартами України, рівня життя. Спостерігається феномен бідності зайнятого населення, що є свідченням порушень прав людини на справедливу винагороду за працю, а також принципових засад формування вартості робочої сили і системи оплати праці.
За умов, коли не лише пенсія, а й заробітна плата в зареєстрованому секторі не забезпечує належних умов життя, основна частина населення України вимушена вдаватись до так званої 'стратегії виживання', яка передусім означає додаткову зайнятість на присадибних ділянках, у неформальному секторі тощо. Це неминуче призводить до істотного перевищення тривалості робочого дня, роботи в несприятливих умовах, практичної відсутності відпочинку і дозвілля, результатом чого є погіршення стану здоров'я людей. А це, в свою чергу, призводить до зменшення тривалості життя, розповсюдження захворювань, які пов'язані з такою ситуацією.
Вкрай важливим напрямом державної політики в нинішніх умовах є підтримка рівня життя соціальне вразливих верств населення. У найважчих умовах опинились сім'ї з дітьми, хоча саме молодь і діти мають бути одним з головних об'єктів соціального захисту держави, а їхній добробут і розвиток -першочерговою ціллю соціальної політики.
З метою розширення зайнятості та підвищення рівня життя населення доцільно запровадити державний механізм взаємопов'язаного регулювання такими важливими процесами, як ринок праці і доходи населення.
Це стосується: створення додаткових робочих місць; надання позик на підприємницьку діяльність, субсидій на розвиток додаткових робочих місць, інших пільгових позик підприємцям; коштів на профнавчання або перенавчання тощо; створення банків даних щодо професій і спеціальностей, бірж тимчасових і громадських робіт; створення умов ефективного функціонування відповідних органів (державних, недержавних, громадських організацій - агентств, бірж, бюро та інше) для забезпечення працевлаштування незайнятого населення; надання інформаційних та консультативних послуг; стимулювання створення нових робочих місць, зокрема для молоді, молодих спеціалістів, інших соціально незахищених груп, особливо в депресивних регіонах з критичною ситуацією на ринку праці [12, 8].
Можливості працевлаштування на нові робочі місця у період трансформації економіки України є вельми обмеженими, адже відбуваються суттєві зміни в структурі робочих місць. За таких умов основним засобом стримування масового безробіття стає стимулювання підприємств і організацій до створення додаткових робочих місць насамперед на приватних і спільних підприємствах, у сфері малого і сімейного підприємництва, на підприємствах і в організаціях комунальної власності. З цією метою доцільно внести пропозиції до служби зайнятості, виходячи з досвіду розвинутих країн, про надання субсидій малим підприємствам за кожне додатково створене робоче місце з повним робочим днем і наймом працівника для його заміщення на невизначений строк. Субсидія має виплачуватись лише за умови, що протягом року не буде зменшена чисельність працюючих на підприємстві, її розмір має компенсувати не менш як половину витрат, пов'язаних зі створенням додаткових робочих місць на малих підприємствах. У державному секторі економіки потрібно відстоювати спрямування інвестиційної політики на розвиток трудомістких виробництв шляхом їхньої реконструкції - як найбільш економного напряму створення додаткових робочих місць; економічну підтримку підприємств, що можуть випускати продукцію на експорт і не відчувати труднощів в її збуті на внутрішньому ринку через зменшення платоспроможного попиту населення. Головний зміст цієї політики має зводитись до пільгового кредитування всіх видів витрат, пов'язаних зі створенням нових та збереженням ефективно діючих робочих місць [18, 14].
Збільшення неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції, зростаючий рівень безробіття, низька соціальна захищеність населення в Україні свідчать про те, що в Україні ще не існує ефективного механізму державної політики зайнятості та й сама вона концептуально знаходиться на стадії формування.
Важливим напрямом соціального захисту населення є розвиток страхування на випадок безробіття. У країнах, де використовуються системи допомоги у зв'язку з безробіттям, можна виділити три підходи до вирішення цих проблем:
обов'язкове страхування від безробіття, яке охоплює певні групи працівників;
добровільне страхування;
соціальну допомогу у зв'язку з безробіттям (фінансується із суспільних фондів чи держбюджету, що залежить від наявності відповідних коштів, рівня доходів тих, хто звертається по допомогу [12, 10].
Проблема легалізації доходів на ринку капіталу
Сучасний розвиток української економіки неможливий без її
послідовної інтеграції до міжнародних фінансових відносин. Тому сьогодні
здійснюються активні кроки, спрямовані на приведення різних сфер народного
господарства у відповідність ...