У сучасних умовах трансформації економіки відбувається процес формування нової економічної моделі, в якій роль ринку праці значно зросла. Ринок праці виявляє такі нові риси сучасного розвиненого і соціально регульованого ринку [9, 23]:
• свобода вибору пропозиції праці в межах потреб економіки та економічної кон'юнктури, особистих професійних даних, пов'язаних з метою суспільства підвищити статус працівника, рівень його життя;
• свобода конкуренції на ринку праці в усіх її проявах: конкуренція за робочі місця, конкуренція між працівником і роботодавцем за умови праці, за умови купівлі-продажу робочої сили (праці). При цьому обов'язково є межа всіх видів конкуренції на користь соціально вразливих верств населення;
• система оплати праці повинна відображати суспільно доцільну винагороду за працю, умови економічної та соціальної доцільності функціонування суб'єктів господарювання;
• державна політика зайнятості орієнтована на наближення кількості робочих місць до потреб населення в них, на регулювання суспільно необхідних структурних та технологічних зрушень у виробництві, які впливають на зайнятість;
• державна та суспільна підтримка розвитку трудового потенціалу суспільства, стимулювання професіональної підготовки та підвищення кваліфікації працівників;
• стимулювання таких аспектів соціально-трудових відносин, які сприяють демократизації виробничих відносин, стабілізації та розширенню робочих місць, підтримці зобов'язань та прав роботодавців та працівників, досягненню компромісів, залученню працівників до складу акціонерів підприємства.
При цьому проблема зайнятості (безробіття) в багатьох країнах має тенденцію до загострення і стає однією з головних соціальних проблем. На ц розв'язання спрямовують значні сили та фінансові ресурси, і нерідко вибір між проблемою зайнятості та критеріями ефективності робиться на користь першої. У зв'язку з цим важливу роль відіграє стратегія регулювання зайнятості.
Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що механізм його регулювання має враховувати, з одного боку, загальні закономірності організації ринку праці, властиві ринковій економіці, а з іншого - соціально-економічні й політичні особливості розвитку нашої держави.
Процеси зайнятості населення регулюються на трьох головних рівнях: державному, територіальному і на рівні підприємства.
Для того щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, слід досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях, що зумовить поліпшення стану зайнятих громадян і тих, хто шукає роботу.
На державному рівні визначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального й трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і працівників сфери найму, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці [9, 25].
Окрім використання нормативів прямої дії, держава безпосередньо регулює ринок праці через податкову, кредитно-грошову систему, а також за допомогою інших заходів загальноекономічного характеру. Таким чином, можна говорити про вирішальну роль держави у формуванні ринку праці.
Найважливішим у майбутньому рівнем регулювання ринку праці буде регіональний. Макроекономічне його регулювання не може охопити місцевих особливостей, усіх напрямів економічної активності. На регіональному рівні складаються програми зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту й пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону. У конкретному регіоні визначаються свої пріоритети розвитку, потім складається структура останнього і відповідно до цього формується концепція зайнятості, передбачаються заходи стимулювання різних підприємств з метою подолання деформації.
Наступний рівень регулювання ринку праці - підприємство. Тут застосовуються усі заходи, що впливають безпосередньо на працівника. На цьому рівні регулюванню підлягають робочі місця і трудові процеси, планування у сфері кадрової політики, професійне навчання й соціальний захист.
При цьому особлива роль належить стратегічному підходу до регулювання зайнятості трудових ресурсів регіону. Сутність стратегічного регулювання зайнятості регіону насамперед полягає у тому, що управління сферою зайнятості орієнтоване на напрямок довгострокового, конкурентоспроможного значення, на розробку і реалізацію стратегії регулювання зайнятості, в остаточному підсумку на досягнення поставлених цілей стратегії.
Стратегія регулювання зайнятості трудових ресурсів регіону-це система розроблених принципів, напрямів і концепцій, спрямованих на досягнення поставлених довгострокових стратегічних цілей регулювання зайнятості.
Методологія розробки стратегії регулювання зайнятості регіону характеризується системним підходом до визначення цілей, принципів, концептуальних положень з урахуванням стратегії соціально-економічного розвитку цього регіону.
Оцінка та механізм забезпечення економічної безпеки підприємства
Сучасне підприємство знаходиться в умовах безперервної зміни
середовища його існування. Ця нестабільність вимагає від господарюючих
суб‘єктів постійної адаптації, зокрема пошуку нових і вдосконалення вже відомих
засобів забезпечення си ...
Статистика груп населення за заняттями та джерелами засобів існування в Україні
Демографія
- наука, що вивчає склад і рух людності (населення) та закономірності його
розвитку. Відтворення населення є одним з головних процесів відтворення
суспільства й являє собою неперервне відновлення генерацій людей у результат ...