Розвитку світової та вітчизняної соціологічної думки ХІХ - початку XX століття притаманний широкий підхід до постановки і розв'язання проблеми економічного зростання та примноження національного багатства, який не зводився до розгляду природи й дій людини як homo economicus (людини економічної), мета якої - задоволення егоїстичного інтересу максимізації власного доходу. Турбота про примноження національного багатства поєднувалася з розумінням того, що досягнення успіху можливе лише на основі духовності, освіти і морального оздоровлення суспільства, його трудової мотивації та ін. Це стало основою для значно ширшого підходу до осмислення природи багатства, його складових, системи людських цінностей і мотивацій.
Видатний економіст XX століття Дж. М. Кейнс (1883-1946 pp.), розробляючи принципи регулювання капіталістичної економіки для забезпечення безперервного розвитку суспільного виробництва, у 1936 р. сформулював завдання підтримання «ефективного» попиту і «повної» зайнятості, ґрунтуючись на найбільшій цінності «індивідуалізму, якщо він може бути очищений від спотворень і зловживань» як «найкращій гарантії особистої свободи в тому розумінні, що порівняно з усіма іншими умовами він надзвичайно розширює можливості здійснення особистого вибору, втрата яких є найбільшою з усіх утрат у гомогенній чи тоталітарній державі». Дж. М. Кейнс наполягав на розширенні державного втручання в економіку та обстоював необхідність «соціалізації інвестицій», стверджуючи, що повніша реалізація індивідуальних здібностей і ініціатив людей сприятиме приросту світового багатства. Отже, він визнавав найважливішими умовами економічного зростання розвиток і реалізацію здібностей людини та розширення можливостей її особистого вибору.
Проблеми економічного зростання завжди були в центрі уваги і представників неокласичної школи. Вплив зайнятості, інвестицій, науково-технічного прогресу та багатьох інших складових процесу відтворення стають об'єктом дослідження як кейнсіанського, так і неокласичного напрямів у контексті проблем прогресу. Становлення інтенсивного типу виробництва та посилення його циклічності надало особливого значення обґрунтуванню ролі, місця та функцій факторів економічного зростання. Цьому сприяв опрацьований механізм проведення кількісного аналізу (економі-ко-математичні методи) макроекономічної взаємодії чинників та їх впливу на динаміку зростання суспільного продукту [14, 8].
Неокласична доктрина економічного зростання формувалася на базі двох джерел - теорії факторів виробництва, що беруть початок від Сея, Сеніора, Мілля, Кларка, та концепції виробничої функції, що враховує взаємодію двох факторів - праці і капіталу. Серед аналітичних інструментів неокласичних моделей економічного зростання є аналіз виробництва з позиції виробничої функції, яка ілюструє залежність між витратами факторів виробництва та обсягами випуску продукції. Наприкінці 20-х pp. XX ст. математик Ч. Кобб та економіст П. Дуглас на базі граничного аналізу сформулювали виробничу функцію (функція Кобба-Дугласа), яку вони використали для пояснення одного з аспектів проблеми економічного зростання й ефективності використання факторів виробництва. Ця функція не враховувала зміни якості факторів виробництва, тенденцій до загального зростання їх кількості, отже, була статичною, характеризувала екстенсивний тип економічного зростання.
Розробка плану відкриття підприємства
Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, що виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Тут вирішуються питання виробництва продукції та надаються послуги, потрібні суспільству, створюються відповідні доходи і накопич ...
Становлення економічної думки
Життя
людей надзвичайно різноманітна, складна і суперечлива. Вона охоплює економіку,
політику, культуру і т.д. Різні сторони суспільного життя вивчаються різними
науками. Однією з таких наук є економічна наука. Економічна наука має тр ...