Взаємозв'язок економічного зростання й людського розвитку традиційно є однією з ключових проблем економічних, філософських, соціологічних і багатьох інших наукових досліджень. Вже стародавні мислителі твердили, що людина має розглядатися не лише як засіб збільшення виробництва, а й як найважливіша мета розвитку. Арістотель вважав, що «багатство - це явно не те благо, якого ми прагнемо, оскільки воно всього лише корисне для досягнення чогось більшого», і наголошував на необхідності відрізняти «добре політичне рішення від поганого» з погляду того, чи сприяє воно добробуту людей».
Адам Сміт, один з найвірніших прихильників вільного підприємництва та приватної ініціативи, розвинув теорію бідності, не вичерпуючи її вимірювання тільки підрахунком спожитих калорій, а поширивши й на соціальне самопочуття людей: «Прогресуючий стан суспільства означає в дійсності радість і достаток для всіх його класів». Оцінюючи роль людини в суспільному прогресі, А. Сміт вважав її не лише джерелом, а й частиною суспільного багатства. У своїй основній праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» він писав, що вирішальна роль у виробництві багатства належить саме працівникові, його навичкам і здібностям. «Зростання продуктивності корисної праці залежить передусім від підвищення вправності та вміння працівника, а потім від удосконалення машин та інструментів, за допомогою яких він працює». Водночас дослідник зазначав, що зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється також збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого та сприяє підвищенню майстерності працівника. Вирішальним чинником зростання багатства й загального добробуту Сміт вважав саме поділ праці, який веде до величезного збільшення продуктивності різноманітних занять і мистецтв.
Д. Рікардо відставання країн в економічному розвитку пояснював поряд з іншими причинами «нестачею освіти в усіх верствах народу». Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства буде погіршуватися. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням кількості населення та збільшенням потреби в продуктах сільського господарства зростатиме цінність харчів. Грошова заробітна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари, відповідно реальна заробітна плата зменшуватиметься. Він зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті, їхня заробітна плата має регулюватися законом попиту і пропозиції. Рікардо також виступав проти втручання держави у функціонування ринку праці та наполягав на необхідності скасування законів на захист бідних [14, 7].
Еволюція класичної політекономії в першій половині XIX століття сприяла тому, що класичні ідеї адаптувалися різними авторами для вирішення теоретичних і практичних проблем соціального розвитку їхніх власних країн. Класичні доктрини дістали відображення в працях багатьох учених, зокрема Томаса Роберта Мальтуса. Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших чинників економічного розвитку, Мальтус вказує на необхідність їх якісного відтворення й у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних, тому що злидні, на його думку, породжують злидні. А будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення, та підриває дію стимулів у економічній сфері.
Розвиток інноваційного підприємництва в умовах ринкової економіки
Актуальність
теми. Початок XXI століття характеризується суттєвими якісними змінами в
характері і рушійних силах суспільного розвитку. Економічні системи держав
безперервно модернізуються у відповідь на динамічні технологічні зрушення. ...
Ритмічність та сезонність виробництва
Найважливіше завдання будь-якого підприємства - рентабельна і
стабільна робота. Одним з головних завдань є створення системи якісного
постачання підприємств для забезпечення ритмічної та ефективної роботи. Тільки
сучасна система постач ...