Трансформація ринку праці від монополізованого до конкурентного стала можливою за умов "революційної ситуації" у сфері зайнятості і передбачає: 1) постійний пошук оптимального співвідношення повноважень центру і регіонів (встановлення макропропорцій зайнятості, визначення стратегічних напрямів відтворення трудових ресурсів), з одного боку, й самостійність господарських організацій у вирішенні оперативних питань кадрової та соціальної політики, з іншого; 2) зростання ролі диференційованого підходу до різних груп зайнятих категорій персоналу на підприємствах, фірмах, малих підприємствах тощо; 3) важливість концентрування уваги в умовах перехідної економіки на соціально-культурній складовій ринку праці; 4) перехід до нових форм зайнятості, що значною мірою залежить від політики владних структур.
Система економічних заходів, як і загалом система державного регулювання зайнятості населення, має бути у руслі загального економічного реформування і відповідати принципам функціонування економіки як цілісної системи.
Згідно із рекомендаціями Міжнародної організації праці і нормативними актами про зайнятість населення при здійсненні державної політики зайнятості необхідно керуватися такими принципами:
• забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;
• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• добровільність праці, тобто зайнятість заснована на вільному волевиявленні громадян. В основі цього принципу крім права на працю лежать й інші громадянські права, які розширюють свободу використання працівником своєї робочої сили;
• сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки;
• єдність відповідальності. Означає наявність таких умов: координації діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики, включаючи соціальне забезпечення, збільшення і розподіл доходів, запобігання інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління;
• міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян в Україні [5, 3].
Вплив держави на зайнятість має бути непрямим і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах, виявлятися в активній та заінтересованій участі суб'єктів соціально-трудових відносин (найманих працівників в особі своїх профспілок, роботодавців і уряду) у вирішенні питань розвитку зайнятості та її регулювання.
Реалізація цих принципів сприятиме покращенню стану зайнятості, поліпшенню всіх її якісних характеристик, таких як освітній, професійно-кваліфікаційний склад зайнятого населення, його галузева і демографічна структура, соціально-економічна мобільність, конкурентоспроможність тощо.
Слід зазначити, що на систему і рівень зайнятості впливає багато факторів. Їх можна поділити на дві великі групи: фактори, що сприяють розвитку сфери зайнятості, і фактори, що стримують розвиток сфери зайнятості.
Важливою проблемою економічної науки, ключовим завданням соціально-економічної політики держави є досягнення повної та ефективної зайнятості. У сучасній економічній теорії і практиці під повною зайнятістю розуміють такий стан економіки, за якого всі бажаючі працювати мають роботу з оплатою на рівні реальної зарплати, що склалася на цей час.
На сьогодні у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі існує два погляди на необхідність державного втручання в сферу зайнятості: кейнсіанський і неокласичний [5, 4].
Перший, кейнсіанський. погляд відстоює необхідність державного регулювання ринкової економіки взагалі і ринку праці зокрема. Причиною виникнення такої точки зору послужила світова економічна криза 30-х років XX століття, що супроводжувалась масовим безробіттям, вихід з якої був знайдений тільки завдяки цілеспрямованому втручанню держави в сферу зайнятості.
Стратегічний аналіз підприємства на прикладі ДП Донецька залізниця ВСП Локомотивне депо ст. Красноармійськ
Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт економічної
діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових
ресурсів, за яким воно стабільно б зберігало здатність безперебійно виконувати
свої фінансові зобов'я ...
Стратегія економічної безпеки України
Вважаючи об´єктом стратегії соціально-економічну систему в цілому, а суб´єктом - державу як
виразника інтересів суспільства, фундаментальним критерієм ефективності
державної стратегії можна визнати національну безпеку, яка с ...