У дореформений період забезпечення зайнятості населення ґрунтувалося на командно-адміністративних методах: громадяни, що досягли шістнадцятирічного віку і не мали обмежень по здоров'ю, були зобов'язані вчитися або працювати. У протилежному випадку вони в примусовому порядку направлялися на роботу чи переслідувались за законом. Іншими словами, усе працездатне населення країни було заручником держави, що наказувала, де і за якою професією має трудитися людина, яку заробітну платню одержувати, які мати пільги.
Відмінною рисою ринкової економіки є те, що людина самостійно приймає рішення, працювати їй чи ні. Держава не має права примусити громадянина працювати, що закріплено у Законі України «Про зайнятість населення».
Намагання забезпечити практично стовідсоткову зайнятість дієздатного населення у збиток економічній ефективності виробництва призвело до того, що на багатьох підприємствах мав місце не дефіцит робочої сили, а її надлишок. У результаті цього в умовах командно-адміністративної економіки при формальній відсутності безробіття воно Існувало у прихованій формі: частина працівників фактично тільки була присутня на роботі, тимчасово чи постійно виконувала невластиві її посаді функції, імітуючи трудову діяльність [7, 45].
Враховуючи весь спектр відносин, які виявляються і перетинаються в змісті поняття "зайнятість", його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або дохід.
Вироблення державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів. Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними та розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Використання трудових ресурсів характеризується показниками зайнятості.
У широкому розумінні сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу:
по-перше, забезпечення населення робочими місцями;
по-друге, формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці;
по-третє, забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Таке визначення охоплює великий комплекс проблем, за якими стоять структурна, інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна, демографічна, соціальна політика держави. Ця сукупність соціально-трудових відносин знаходить свій прояв у певних економічних категоріях, таких, наприклад, як індивідуальна або колективна трудова діяльність, процес самої праці, продуктивність праці. її умови, нормування, мобільність та професійна підготовка кадрів, доходи і заробітна плата тощо. Звідси випливає важливий висновок: зведення проблеми зайнятості населення лише до відсутності безробітних - це невиправдане, помилкове і шкідливе з точки зору державної політики зайнятості припущення. Саме такий підхід у подальшому породжує недооцінку активних заходів на ринку праці, негативні наслідки розвитку нерегламентованої та нелегальної зайнятості, інші негаразди і, врешті-решт, те безробіття, в тому числі й приховане, до відсутності якого були зведені проблеми зайнятості.
На жаль, подібне ставлення до зайнятості іноді існує не тільки на побутовому рівні, що приносить шкоду справі. Але це - вади перехідного періоду. За часи соціалізму Україна мала повну зайнятість (при низькій продуктивності праці), і це вплинуло на психологію деяких працівників, ознаки якої і проявляються у спрощеному сприйнятті поняття зайнятості. Лише сучасний підхід до зайнятості у державній політиці, і що особливо важливо, на регіональному та місцевому рівні, дасть правильний напрям вирішенню всіх складних питань зайнятості населення і визначить її провідне місце як у макро-, так і в мікроекономіці.
Існують й інші визначення поняття зайнятості населення. Зокрема, Г.Т. Завіновська [7] вважає, що під зайнятістю населення слід розуміти діяльність частини населення зі створення суспільного продукту. І.С. Кравченко дає таке визначення зайнятості населення: зайнятість - це забезпечення працездатного населення робочими місцями та його участь в суспільно корисній діяльності, що приносить заробіток чи прибуток. Але найбільш широка характеристика поняття зайнятості населення наведена у визначенні В.М. Петюха: зайнятість - це діяльність громадян, яка не суперечить Конституції держави, спрямована на задоволення особистих і суспільних потреб і приносить заробіток (дохід) [9, 12].
Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економічної діяльності держави, яка відбиває рівень економічного розвитку, внесок живої праці в здобутки виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків.
Монопольна та конкурентна рівновага, цінова еластичність попиту
Сучасна
ринкова економіка являє собою складний організм , що складається з величезної
кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних
структур , які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових ...
Роль держави у забезпеченні зайнятості та регулювання відтворення робочої сили
Сьогодні
питання ринку праці є однією з найактуальніших тем для дослідження. Це
зумовлено тим, що в сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності
набувають проблеми ефективної зайнятості населення, створення ринку робочої
...