Розділи економіки

Сутність та особливості зайнятості

У дореформений період забезпечення зайнятості населення ґрунтувалося на командно-адміністративних методах: громадяни, що досягли шістнадцятирічного віку і не мали обмежень по здоров'ю, були зобов'язані вчитися або працювати. У протилежному випадку вони в примусовому порядку направлялися на роботу чи переслідувались за законом. Іншими словами, усе працездатне населення країни було заручником держави, що наказувала, де і за якою професією має трудитися людина, яку заробітну платню одержувати, які мати пільги.

Відмінною рисою ринкової економіки є те, що людина самостійно приймає рішення, працювати їй чи ні. Держава не має права примусити громадянина працювати, що закріплено у Законі України «Про зайнятість населення».

Намагання забезпечити практично стовідсоткову зайнятість дієздатного населення у збиток економічній ефективності виробництва призвело до того, що на багатьох підприємствах мав місце не дефіцит робочої сили, а її надлишок. У результаті цього в умовах командно-адміністративної економіки при формальній відсутності безробіття воно Існувало у прихованій формі: частина працівників фактично тільки була присутня на роботі, тимчасово чи постійно виконувала невластиві її посаді функції, імітуючи трудову діяльність [7, 45].

Враховуючи весь спектр відносин, які виявляються і перетинаються в змісті поняття "зайнятість", його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або дохід.

Вироблення державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів. Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними та розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Використання трудових ресурсів характеризується показниками зайнятості.

У широкому розумінні сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу:

по-перше, забезпечення населення робочими місцями;

по-друге, формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці;

по-третє, забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Таке визначення охоплює великий комплекс проблем, за якими стоять структурна, інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна, демографічна, соціальна політика держави. Ця сукупність соціально-трудових відносин знаходить свій прояв у певних економічних категоріях, таких, наприклад, як індивідуальна або колективна трудова діяльність, процес самої праці, продуктивність праці. її умови, нормування, мобільність та професійна підготовка кадрів, доходи і заробітна плата тощо. Звідси випливає важливий висновок: зведення проблеми зайнятості населення лише до відсутності безробітних - це невиправдане, помилкове і шкідливе з точки зору державної політики зайнятості припущення. Саме такий підхід у подальшому породжує недооцінку активних заходів на ринку праці, негативні наслідки розвитку нерегламентованої та нелегальної зайнятості, інші негаразди і, врешті-решт, те безробіття, в тому числі й приховане, до відсутності якого були зведені проблеми зайнятості.

На жаль, подібне ставлення до зайнятості іноді існує не тільки на побутовому рівні, що приносить шкоду справі. Але це - вади перехідного періоду. За часи соціалізму Україна мала повну зайнятість (при низькій продуктивності праці), і це вплинуло на психологію деяких працівників, ознаки якої і проявляються у спрощеному сприйнятті поняття зайнятості. Лише сучасний підхід до зайнятості у державній політиці, і що особливо важливо, на регіональному та місцевому рівні, дасть правильний напрям вирішенню всіх складних питань зайнятості населення і визначить її провідне місце як у макро-, так і в мікроекономіці.

Існують й інші визначення поняття зайнятості населення. Зокрема, Г.Т. Завіновська [7] вважає, що під зайнятістю населення слід розуміти діяльність частини населення зі створення суспільного продукту. І.С. Кравченко дає таке визначення зайнятості населення: зайнятість - це забезпечення працездатного населення робочими місцями та його участь в суспільно корисній діяльності, що приносить заробіток чи прибуток. Але найбільш широка характеристика поняття зайнятості населення наведена у визначенні В.М. Петюха: зайнятість - це діяльність громадян, яка не суперечить Конституції держави, спрямована на задоволення особистих і суспільних потреб і приносить заробіток (дохід) [9, 12].

Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економічної діяльності держави, яка відбиває рівень економічного розвитку, внесок живої праці в здобутки виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків.

Перейти на страницу: 1 2 3 4

Подібні статті по економіці

Організація потокового та непотокового виробництва
Актуальність теми дослідження. Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб. Засоби для задоволення потреб, тобто споживчі блага, створю ...

Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України
Подальший соціально-економічний розвиток України та інформатизація суспільства залежать від того, якою мірою будуть задіяні інтелектуальні та творчі можливості народу, здібності кожного громадянина. Це обумовлює необхідність нагромадже ...

Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2021 рік.