ПІІ позитивно впливають на економічний розвиток приймаючої держави, сприяючи зростанню ефективності складових факторів економічного розвитку на основі реструктуризації економіки, розвитку інфраструктури, сприяння зайнятості місцевої робочої сили, передачі технологій, управлінського досвіду, права користування торговою маркою материнської компанії та ін. У держави, що приймає ШІ, немає явних причин обмежувати приплив довгострокового капіталу у формі інвестицій. Але будь-яка держава здійснює регулювання припливу іноземних інвестицій на основі різного роду заходів, у т. ч. здійснюючи вплив на обсяг залучуваних інвестицій, їх галузевий розподіл.
При розробці національної політики регулювання інвестиційних потоків держава враховує їхній можливий негативний вплив. На думку закордонних аналітиків, варто виділити три моменти:
) вкладення іноземного капіталу у виробництво відбувається одноразово, а ви-ввезення прибутку - постійно. Це зумовлює вирівнювання обсягу раніше завезеного (у формі капіталовкладень) і вивезеного капіталу (у формі прибутку й доходів). Отже, відбувається «старіння» інвестицій. Однак далеко не завжди інвестор повністю вивозить отриманий прибуток. Щоб стимулювати реінвестування отриманого прибутку в приймаючій країні, необхідний стабільний і сприятливий інвестиційний клімат;
) як відомо, капітал (іноземний чи національний) вкладається в галузі, що забезпечують найшвидшу і найбільш ефективну віддачу, що може призвести до диспропорційного розвитку національної економіки, якщо держава не буде регулювати напрями капіталопотоків. Вищесказане стосується також до екологічно брудних галузей виробництва, які переносяться з промислово розвинених країн у держави, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою з порівняно м'якими стандартами захисту навколишнього середовища;
) виділяють і психологічний момент. Зокрема, негативне ставлення приватнопідприємницького сектора, окремих громадян приймаючої країни до володіння іноземним капіталом прибутковими галузями, компаніями, впливом, який вони справляють на визначення стратегії розвитку тієї чи іншої галузі економіки та ін.
Будь-яка держава як інститут влади відіграє активну роль у розробці й реалізації політики залучення іноземних інвестицій з метою:
• сприяння економічному зростанню країни;
• забезпечення економічного суверенітету і/чи одержання максимально можливих економічних переваг.
Перша мета вимагає збільшення частки іноземної власності в статутному капіталі фірми і контролю з боку закордонних власників, наприклад, у тих галузях, де залучення капіталовкладень позитивно впливає на зростання продуктивності праці в приймаючій країні. Навпаки, друга мета вимагає вищої частки національної власності і збереження контролю над місцевими інвесторами.
Державна політика приймаючої країни стосовно іноземного капіталу передбачає:
• політику регулювання інвестицій з метою одержання максимуму прибутку на одиницю вкладеного капіталу. Наріжний камінь цієї політики - найбільш ефективна віддача від вкладеного іноземного капіталу;
• політику стимулювання для залучення максимально можливого обсягу капіталу. Тут важливіше забезпечити потенційно найбільший приплив інвестицій, а не їхня ефективність.
Як правило, держава як інститут влади паралельно проводить політику в обох напрямах: і політику регулювання, і політику стимулювання іноземних капіталів. Але перевага надається одному із цих напрямів залежно від рівня економічного розвитку країни і лобіювання урядом інтересів відповідних груп населення [14, 109].
Уряд кожної держави вибирає національну інвестиційну стратегію, що відповідає поставленій меті і пріоритетам економічного розвитку. Але можна визначити таку закономірність, що склалася наприкінці 80-х pp. у промислово розвинених країнах: чим вищий рівень економічного розвитку держави, тим вільніший допуск ПІІ. Навпаки, у країнах, що розвиваються, тенденція зворотна. При цьому в більш економічно розвинених державах превалює політика регулювання, коли держава підтримує національні компанії, забезпечуючи їм умови для більшої конкурентноздатності на внутрішніх ринках. У найменш розвинених країнах діє політика стимулювання іноземних інвестицій, спрямована на сприяння максимально можливе залучення капіталу. Однак через нестабільний і несприятливий інвестиційний клімат, підвищений рівень ризику приватні інвестиції практично не вкладаються в економіку цих держав.
Державна політика регулювання іноземних інвестицій проводиться стосовно закордонної власності, у податковій і митно-тарифній сферах, у валютній і ціновій сферах і т.д. На практиці вона реалізується за допомогою різного роду заходів. Однією із загальноприйнятих класифікацій заходів державної політики є класифікація, розроблена ОЕСР, що включає в себе п'ять груп заходів. Найбільш динамічними вважаються заходи торгової політики завдяки лібералізації в рамках багатосторонніх торгових переговорів у ГАТТ/ВТО. Саме ці заходи найбільше впливають на обсяг і напрями капіталопотоків.
Ринкова інфраструктура
Проголошення
України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку.
Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна
перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ,
спрямов ...
Максимізація прибутку на ринку монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді
Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії - фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення. Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних ...