Власність як економічні відносини формуються ще на зорі становлення людського суспільства. Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий об'єкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продуктивності суспільної праці, особливості привласнення засобів і результатів виробництва.
Для первісних форм власності характерно те, що права власності ще не сформувалися і, відповідно, не було інститутів і механізмів їхнього розподілу і перерозподілу. Отже, і не було умов для утворення економічної влади й економічної залежності. Рівні права на умови життя, працю і результат були відмінною рисою первісного присвоєння. Хоча можна назвати об'єктом власності природне середовище – землю, тваринний і рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх привласнення – первісною людиною.
Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку продуктивності суспільної праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відокремлений засіб її виробничої діяльності.
Особливість землі як засобу виробництва полягає в тому, що вона не є результатом людської праці. Відомий англійський економіст ХІХ століття Дж. С. Мілль писав: “Оскільки основоположний принцип власності полягає в наданні людям усіх гарантій на володіння тим, що створене їхньою працею і нагромаджено завдяки їхній ощадливості, цей принцип неможливо застосувати до того, що не є продуктом праці – до оброблюваної субстанції землі”. Земля не створена людиною і тому має бути надбанням усіх людей. Якщо це буде інакше, то щойно народжений на світ побачить, що всі дари природи вже привласнені іншими, а тим, хто щойно з'явився, не залишилось місця. Зрозуміло, що це вже є певною несправедливістю. Тому “держава може виступати у ролі єдиного землевласника, а землероби мають бути орендарями, що отримують свої ділянки на підставі строкового чи безстрокового договору”[1].
На ранніх ступенях розвитку людського суспільства земля не була об'єктом індивідуального, приватного привласнення. Л. Морган зазначав, що колективна власність на землю була загальним явищем у варварських племен.
Проте в історичних межах аграрної цивілізації у різних районах земної кулі відповідно до природно-кліматичних та інших умовах виробництва сформувалися три локальні цивілізації – азіатська, антична і германська, яким була притаманна специфіка щодо власності на землю.
В умовах азіатської цивілізації зберігалась суспільна (племенна чи общинна) власність на землю. В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю. У германській цивілізації дістала розвитку змішана форма власності – власником землі виступали одночасно община (сім'я) та голова сім'ї. Зазначена диференціація в подальшому зумовила її специфіку різноманітних локальних форм аграрної цивілізації, за якої власність на землю стала основою всієї економічної структури.
На монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примусу до праці. Так, при античному способі виробництва позаекономічний примус був заснований на праві власності на раба — безпосереднього виробника; в умовах азіатського способу виробництва — на праві власності на землю; у період феодалізму — на праві власності на особистість і землю одночасно. Економічний примус до праці виходить із власності на умови виробництва чи із власності на капітал.
Розміщення продуктивних сил Німеччини
Тема
курсової роботи - “Розміщення продуктивних сил Німеччини”. На сьогоднішній час
дана тема є більш ніж актуальною для нашої країни, адже Німеччина є найбільшим
донором України на двосторонньому рівні. Державні заходи підтримки з бок ...
Ординалістська теорія поведінки споживача
Усі
люди, як споживачі різних благ, щодня стикаються з проблемою вибору. Які
продукти харчування споживати? Який одяг носити? В яку школу віддати дітей?
Яким транспортним засобом добратися на роботу? Який театр чи концертний зал
відві ...