З цього випливає, що, узагалі говорячи, “суспільне виробництво” може приймати самі дивні форми. Так воно і є. Якщо оглянути реально існуючі (або що існували) товариства, то швидко з'ясовується одна проста істина: серед них було не так вже і багато таких, у яких економіка була спонукувана “простими людськими потребами”. Як правило, ми бачимо щось інше. Інші економічні системи не могли прокормити населення, але давали можливість, скажемо, будувати гігантські стели і храми; інші могли нагодувати й одягти всіх, але намертво зупиняли технічний і науковий прогрес; деякі взагалі не могли функціонувати без безупинної притоки ресурсів ззовні, що добуваються війнами і здирством; і так далі, тощо. “Розумні” ринкові економіки, спрямовані (як нам рекомендується) на задоволення потреб товариства, а не держави, з'явилися щодо пізно і є скоріше винятком, ніж правилом. (Втім, потрібно ще задатися питанням, чи таке вже цей виняток із правила. )
Повернемося, проте, до нашої схеми. “Вільний ринок” займає простір між одержувачами грошей від держави, і платниками, що змушені їхній державі віддавати. При цьому конфігурація ринку задається, як правило, бажаннями і потребами прошарку одержувачів державних засобів, який і можна вважати дійсним “правлячим класом” або “аристократією” даного товариства.
Зрозуміло, саме поняття “аристократії” є чисто економічним.
Н об що подає із себе ці “одержувачі”? Ми вже наводили приклад із мілітаризованою економікою, побудованої навколо солдатської платні, і з економікою “дозвілля і розкоші”, що виникає в ситуації панування управлінців. Насправді ситуація, зрозуміло, складніше. Держава змушена годувати не тільки тих людей, що для нього корисні, але і тих, що для нього небезпечні . Їх припадає піддобрювати (насамперед матеріально), щоб вони не шкодили.
Дуже часто “корисні” і “небезпечні” люди є тими самими. Наприклад, княжа бойова дружина - це корисні люди, тому що вони захищають князя і готові воювати за нього. Але вони ж і небезпечні, оскільки спроможні повернути зброю в іншу сторону, скинути або убити свого хазяїна, і посадити на його місце іншого. Відповідно, знаменита щедрість володарів стосовно своїх воїнів - скоріше змушена міра, ніж прояв приязні.
Проте, буває і так, що “корисні” і “небезпечні” люди в прошарку одержувачів різняться. Ця різниця може бути не занадто помітної, але вона завжди суттєва: держава завжди ринеться розрізняти тих, кого воно “змушено терпіти”, і тих, у кому дійсно потребує. Це і є розходження “паразитів” і “государевих людей”, “старої аристократії” і “нової аристоктарії”, “бояр” і “дворян”, і так далі.
Тут ми дозволимо собі зауважити, що бувають ситуації, коли “корисних” державі людей просто немає, або державі не вистачає грошей на їхню оплату, оскільки всі засоби ідуть на підкуп тих, хто небезпечний. Така, наприклад, ситуація в сучасній Україні. Темні особистості, що розкрадають будь-які державні прибутки (а також кредити, і так далі), не мають ніяких корисних функцій.
Єдина причина, по якій держава надає їм можливість бути одержувачем своїх засобів (у даному випадку погано, чи вирішується це de jure: нас цікавить ситуація de facto), та, що ці люди - кожний по своєму - то небезпечні цій державі, і воно змушено “рахуватися” із ними.
Спеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій
Спеціальні економічні зони у країнах з перехідною економікою мають сприяти
швидшому становленню ринкових механізмів в окремих регіонах. І в даній роботі
ставиться за мету не лише довести наскільки вільні економічні зони (ВЕЗ) є
ефек ...
Проблеми управління прибутковістю та рентабельністю дільничої станції Микитівка
Сучасний розвиток економіки України супроводжується ускладненням економічних процесів, трансформацією власності і середовища господарювання, концентрацією виробництва і капіталу, що зумовлює об’єктивну необхідність забезпечення прибутковості су ...