Велика увага приділяється залученню до економіки західного капіталу. Деякі країни, особливо Угорщина, Чехія, Польща, уже зуміли залучити значні суми.
Колишні республіки СРСР, у тому числі Росія, у своїх зовнішньоекономічних зв'язках також у більшому ступені повернулися убік країн Заходу («Далекого Зарубіжжя»), поставляючи в ці країни сировину, паливо, напівфабрикати (нафту, газ, вугілля, метали, хімікати та ін.). Однак в галузі залучення західного капіталу колишні республіки СРСР домоглися менших успіхів, ніж країни Східної Європи.
Щоб зберегти і розвивати економічні зв'язки, колишні республіки СРСР (крім країн Балтії) створили Співдружність Незалежних Держав (СНД). Хоча в силу об'єктивних і суб'єктивних причин співробітництво в цій організації має значні труднощі, проте в її рамках створюється зона вільної торгівлі, і взаємний імпорт країн СНД не оподатковується зборами. Для поглиблення інтеграції Росія, Білорусія, Казахстан, Киргизія і Таджикистан підписали угоди про формування Митного союзу. Безсумнівно, що розвиток співробітництва між колишніми республіками СРСР може сприяти їхньому економічному росту і підвищенню ефективності виробництва. Крім того, зміцнення економічного потенціалу країн із перехідною економікою є важливим чинником підвищення їхньої ролі у світовій економіці.
Особливим у різних соціально-економічних підсистемах світового господарства є різні рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами та відмінності у державному регулюванні господарського життя.
Всередині кожної з підсистем існують свої ступені відмінностей, оскільки кожна з них не є однорідною (США і Іспанія, Аргентина і Малаві тощо). Динамізм виробничих і суспільних процесів відбиває цю неоднорідність, особливо щодо трансформації відносин власності й менеджменту. Подібні перетворення мають передусім сприяти зміні структури виробництва і експорту відповідно до критеріїв світового ринку.
У підсистемі країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки за відмінностями в державному регулюванні господарським життям вирізняються принаймні чотири групи країн:
1)країни, що активно наближаються до ринкової економіки (Угорщина, Чехія, Польща, країни Балтії тощо); 2) країни, що наближаються до ринку, використовуючи інститути командно-адміністративної системи (Китай, В'єтнам); 3) країни, що виникли в результаті розпаду колишнього СРСР і ще не зовсім визначилися в підходах до розвитку ринкових відносин, тому перебувають у початковій стадії хаотичного руху до ринку; 4) країни, що намагаються розвивати окремі елементи ринку під впливом об'єктивної реальності (Куба, Північна Корея тощо). Між наведеними групами країн немає чітких меж, окремі країни займають проміжну позицію. Наприклад, Монголія займає місце між другою та третьою групами, однак ближче до другої.
Підсумовуючи деякі ознаки та характерні риси перехідних економік, слід виділити передусім такі:
· відносна тривалість тарнсформаційних процесів в економіці;
· здійснення глибоких інституціональних змін, пов’язаних із перетворенням власності, зі створенням сучасної ринкової та постринкової інфраструктури;
· ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній техніко-технологічній і ресурсній базі;
· перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку, господарської еволюції;
· органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;
· реструктуризація соціальної політики.
Співвідношення ринкових і державних методів регулювання економіки
державний регулювання німецький економіка
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що самостійна Україна з
1991 року поступово змінює суспільно-економічну формацію з „розвитого
соціалізму” з загальнонародною власністю на засоби ...
Ритмічність та сезонність виробництва
Найважливіше завдання будь-якого підприємства - рентабельна і
стабільна робота. Одним з головних завдань є створення системи якісного
постачання підприємств для забезпечення ритмічної та ефективної роботи. Тільки
сучасна система постач ...