Після ознайомлення з різними науковими публікаціями, можна зробити висновок, що більшість з них присвячені вирішенню одного прояву дискримінації - за ознакою статі, в той час, коли інші види дискримінації залишаються нерозглянутими і законодавчо не зафіксованими. До того ж характерною ознакою нашого населення є ігнорування більшості положень через впевненість у відсутності пильного моніторингу соціально-трудової сфери з питання дискримінації, відсутності ефективного механізму реалізації норм для боротьби з дискримінацією та можливості викрутитися у судовому процесі.
Таким чином, в Україні прийняті закони, проте відсутні ефективні механізми його регуляції, оскільки немає належного зв'язку між процесами регулювання і дослідження трудових відносин.
Для вибору кращих способів запобігання дискримінації з правового аспекту нам доречно проаналізувати правовий фон інших країн або міжнародних організацій з питання заборони дискримінації на ринку праці.
Я зазначає Тополін М.А.: «Мільйони людей у світі позбавлені роботи, змушені займатися лише певними видами професійної діяльності або отримують нижчу заробітну плату тільки через своєї статі, віросповідання чи кольору шкіри незалежно від своїх здібностей або вимог, які висуваються на даному робочому місці. Ліквідація дискримінації у сфері праці - необхідний елемент будь-якої стратегії зниження масштабів убогості і забезпечення сталого розвитку » [26, 30], і це дійсно так, тому що дискримінація не тільки понижує показники економічного розвитку країни, а й створює несприятливі умови для життя самого населення країни, що призводить до масового невдоволення народу.
Принцип, на якому грунтується міжнародно-правова система захисту прав людини та основних свобод, - це принцип рівності і недискримінації. Дискримінація заборонена низкою міжнародно-правових документів, прийнятих в рамках ООН і які зачіпають всі відомі на сьогодні види дискримінації, при яких особам може бути відмовлено в праві на рівність у трудовій сфері. У декларації про права осіб, що належать до національних меншин зазначено, що дискримінація людей на основі належності їх до тієї чи іншої національності є образою гідності людської особистості і запереченням принципів статуту ООН і засуджуються як порушення прав людини та основних свобод, проголошених у загальній декларації з прав людини. Цей документ свідчить про заборону утисків у робочому аспекті людей інших національностей. Дана проблема також стосується людей нашої країни, що працюють за кордоном (наприклад, у сфері обслуговування українки-прибиральниці та домогосподарки в Італії). Через неспроможність отримати робоче місце у власній країні відповідно до своїх знань та можливостей (це стосується проблем нашої держави щодо неможливості працевлаштування), вони змушені виїжджати в інші країни і працювати на «непрестижній» роботі.
Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ), Міжнародний пакт з громадянських та політичних прав (МПГПП) та Міжнародний пакт з економічних, соціальних та культурних прав (МПЕСКП) - спільно знані як міжнародні документи з прав людини - поділяють загальну заборону різниці в наданні можливостей та ставленні, що базується на “расі, кольорі шкіри, статі, мові, релігії, політичних або інших переконаннях, національному, етнічному або соціальному походженні, майновому становищі, походженні або на інших обставинах.” На регіональному рівні стаття 14 Європейської Конвенції з захисту прав людини та базових свобід містить майже ідентичну заборону з огляду на права та свободи, визначені Конвенцією [6, 9]. То ж бачимо, що даними документами офіційно дискримінація є забороненою, але чи висвітлюють вони проблему вікової дискримінації? Це дає на підстави розуміти, що дані документи можна легко обійти у судовому порядку.
Інтеграція України у світове господарство
Унікальність переважаючої більшості країн колишнього СРСР
полягає в тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної і
політичної системи. У зв'язку з цим ним об'єктивно необхідні час і відповідні
зусилля для національно ...
Нормування праці в сільському господарстві
Нормування - найважливіший елемент наукової організації
праці, що дозволяє правильно вирішувати питання розподілу і кооперації праці,
розстановки робочої сили, організації та обслуговування робочих місць. Науково
обгрунтовані норми спр ...