- спеціальні зони вільного підприємництва тощо.[23]
Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів - товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці - біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.[20]
При розгляді суті інфраструктури одним із важливих моментів є визначення місця і встановлення функцій інфраструктури в ринковій системі країни. Так, на думку російських економістів В. П. Федько і Н. С. Федько при визначенні меж інфраструктури і виділенні її з системи суспільного виробництва, неприпустимо розглядати інфраструктуру як арифметичну суму галузей, які обслуговують економіку. Тільки комплекс галузей і видів діяльності, що мають функціональне єдине призначення і мають певні ознаки, може вважатися інфраструктурою. [23]
Американський економіст П. Розеиштейн-Родан включав до інфраструктури базові галузі економіки (енергетику, транспорт, зв’язок), розвиток яких передує більш швидко-окупним і прямопродуктивним інвестиціям. Зінгер також виділяв прямопродуктивний капітал і капітал накладний. На його думку, в країнах, що формують систему ринкових відносин, інвестиції в інфраструктуру повинні сприяти зростанню національного доходу, який надалі повинен стимулювати зростання інвестицій.[8]
Схожої думки дотримувався і П. Самуельсон, відзначаючи, що держава свідомо йде на інвестиції в інфраструктуру, оскільки збільшення суспільного допоміжного капіталу створює невідчутні вигоди, від яких не можна чекати грошових прибутків для приватних інвесторів, бо масштаби деяких із них дуже великі для обмежених ринків приватного капіталу, а інші окупатимуться протягом надто тривалого терміну, щоб приватні інвестори дуже ними зацікавилися.
Значна частина зарубіжних і вітчизняних дослідників, конкретизуючи природу інфраструктури, приходять до думки про те, що найбільш істотною ознакою вказаної категорії є її роль у створенні загальних передумов відтворювального процесу, загальних умов зростання суспільного виробництва і прогресу. Разом з тим загальні умови трактуються неоднозначно. Так, одні дослідники стверджують, що загальні умови створюються безпосередньо самим розвитком продуктивних сил і визначаються станом групи галузей що входять в них, у першу чергу, транспорту і зв’язку. Інші відносять до загальних умов природу, працю, ресурси, технічну культуру і обґрунтовують це нелімітуючим характером даних чинників у розвитку виробництва за часів мануфактури і великої машинної індустрії, коли підтримка їх відтворення на певному рівні виділялася як загальна умова, яку потрібно було соціально організувати і розвивати. Проте дані трактування доповнюють один одного: загальні умови мають найважливішу специфічну особливість - можливість створення єдиної платформи (фундаменту) для розширення соціалістичного відтворення інтенсивного типу.[8]
Основні елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу. [20, с. 180-181
Інфраструктура за своїм змістом має ряд об’єктивно властивих їй ознак:
) вона є продуктом розвитку продуктивних, сил суспільства;
) вона виступає як результат процесу виробництва матеріальних благ;
Монополістичні тенденції і монополії в ринковій економіці
Проблеми монополізації господарського
життя , конкуренція на товарних ринках
привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів,
але і широких прошарків населення.
З початку 90-х років
ці проблеми гостро стали перед Україною ...
Оновлення техніко-технологічної бази виробництва
Потенційні
можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються насамперед
науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними
результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні
досягнення ...