Аналіз сучасного стану ринку праці в Україні

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

) співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

) значна середня тривалість безробіття;

) наявність вимушеної неповної зайнятості;

) складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);

) поширення неформальної та тіньової зайнятості;

) необхідність підвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються на ринках товарів (послуг);

) забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили [5].

В Україні ситуація на ринку праці наступна: кількість зареєстрованих безробітних на 1 жовтня 2011р. становила 6632 особи, або 96,2% незайнятих громадян. Серед них 29,2% втратили роботу з економічних причин. Допомогу по безробіттю отримували 68,1% осіб, які мали статус безробітного. Серед безробітних 16,4% раніше займали місця робітників, 79,6% - посади службовців, а 4,0% - не мали професійної підготовки [9].

Рис. 2 Кількість зареєстрованих безробітних на кінець звітного періоду [9].

Але ці показники не відповідають дійсності, оскільки багато непрацездатного населення знаходяться поза державної служби зайнятості.

Щодо регіонів України, то найбільше зареєстровано безробітних станом на червень 2011р. у Харківській області - 35,6 тис.осіб і у Дніпропетровській - 35,3 тис.осіб, а найменше - у Чернівецькій 11,5 тис. осіб. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) найбільше складає у Рівненській області 12,5 тис.осіб, а найменше в Одеській - 6,6 тис.осіб. Найбільше зайнятих спостерігається у Дніпропетровській області 60,6%, а найменше - у Івано-Франківській 52,2% [9].

Станом на червень місяць 2011р. середній розмір допомоги по безробіттю складає 838 гривень, середньомісячна заробітна плата - 2495 гривень. Рівень економічно-активного населення у віці 15-70 р. складає 64,3 %, працездатного віку - 72,7%. Рівень зайнятого населення у віці 15-70 р. становить 59,0%, працездатного віку - 66,2%. Рівень працевлаштування - 35,0%. Потреба в робочій силі на кінець звітного періоду становить 90,5 тис. осіб. Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду - 6 осіб [9].

З даних таблиці 1 бачимо, що динаміка попиту збільшилася на 27,4 %, а пропозиції зменшилася на 31,2%, це слідує тому, що відбувається скорочення зайнятості населення.

Причинами негативної ситуації, що склалася на ринку праці в Україні є:

. Нестача робочих місць та висока частка робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не тільки низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

. Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.

. Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Ідеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та самозайнятих [6].

На сучасному етапі необхідно докорінно змінити характер впливу політики зайнятості на національний ринок праці, який полягає у переході з пасивної політики, спрямованої на допомогу держави по безробіттю та соціальний захист неконкурентоспроможних верств населення, до активної інвестиційної політики, що включає в себе сприяння розвитку робочих місць, самозайнятості та організації перепідготовки незайнятого населення. З метою вдосконалення соціально-трудових відносин в регіонах має здійснюватись постійний моніторинг за укладанням та виконанням колективних договорів, використання найманої праці, здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства, проведення роботи по вдосконаленню системи організації, нормування та оплати праці та ін. [4]. Існуючі на ринку праці системи підготовки кадрів повинні відповідати наступним вимогам: ураховувати реальні потреби економіки (при визначенні структури працівників, які навчаються); мати високу гнучкість (яка дає змогу забезпечувати оперативні зміни в процесі навчання відповідно до потреб економіки даного регіону); мати адекватне фінансування (з боку як держави, так і підприємств) [3].

Подібні статті по економіці

Розвиток і вдосконалення льотної промисловості України
Подальший розвиток і вдосконалення льотної промисловості України тісно пов'язаний з розвитком систем електропостачання, за допомогою яких забезпечуються нормальна життєдіяльність людей, які користуються послугами льотного транспорту і ...

Ординалістська теорія поведінки споживача
Усі люди, як споживачі різних благ, щодня стикаються з проблемою вибору. Які продукти харчування споживати? Який одяг носити? В яку школу віддати дітей? Яким транспортним засобом добратися на роботу? Який театр чи концертний зал відві ...