Державне регулювання економіки - це система економічних, політичних, юридичних заходів, за допомогою яких держава втручається в економічні процеси з метою досягнення стабільного розвитку, а також адаптації економічної системи до постійно змінюваних умов.
Державне регулювання кризових ситуацій спрямоване на недопущення системних криз на ринках та забезпеченні гарантій максимального повернення коштів кредиторам збанкрутілого підприємства.
Всю сукупність норм, через які здійснюється державне регулювання, можна розділити на наступні групи: загальносистемні норми, що орієнтують підприємство на самоорганізацію; спеціальні норми - за сферами ринкової економіки; цільові норми - відповідно до вирішуваних проблемами інвестиційної активності.
В умовах кризи зростає необхідність поєднання ринкових механізмів з державним регулюванням соціально-економічних процесів на всіх рівнях - від федерального до муніципального.
Основні напрямки державного регулювання ринкової економіки:
¾ Адміністративно-правове регулювання;
¾ Управління найважливішими сферами життя;
¾ Державні програми і держзамовлення;
¾ Фінансова політика;
¾ Кредитно-грошова політика;
¾ Соціальна політика.
Таким чином, складність і важливість завдання державного управління процесами санації в умовах перехідної економіки зумовлює необхідність створення спеціального органу з регулювання сфери фінансового оздоровлення господарюючих суб’єктів [1, с. 48].
Необхідність державного регулювання економіки породжується двома групами причин. Перша пов'язана з необхідністю задоволення колективних та суспільних інтересів. Друга обумовлена об'єктивно виникаючими суперечностями суспільного відтворення і необхідністю їх дозволу.
Економіці об'єктивно притаманна циклічність розвитку, однією з основних фаз якої є кризи. Втручаючись в економіку, держава пом'якшує негативні наслідки криз і прискорює вихід з них.
Витіснення конкуренції підриває регулюючу ринок роль законів попиту та пропозиції. Тому держава стає регулятором ринкових процесів, протидіючи монополізму та заохочуючи конкуренцію.
Нарешті, ринок різко диференціює доходи учасників економіки, що викликає соціальну напруженість. Держава змушена втручатися в процес розподілу доходів, надаючи завдяки податкам підтримку малозабезпеченим верствам суспільства.
Прямі форми державного втручання-це безпосередній вплив держави на сукупний попит і сукупна пропозиція. Серед них найважливіше значення мають наступні [1, с. 55].
Перерозподіл доходів. Сучасна держава зосереджує у своїх руках до 50% національного доходу. Значна частина його цілеспрямовано повертається економічним суб'єктам.
Для цього використовуються різні канали: субсидії, оплата науково-дослідних робіт, виплата відсотків по цінних паперах, допомоги по безробіттю та ін.
Програмування економіки. Державні економічні програми поділяються:
на загальноекономічні (охоплюють всю економіку), цільові (орієнтуються на вирішення конкретних економічних завдань, наприклад, розвиток продовольчого комплексу) і надзвичайні (приймаються в критичних ситуаціях: в умовах криз, масового безробіття, інфляції, стихійних лих).
Державні економічні програми індикативними, тобто необов'язкові для всіх економічних суб'єктів. Тому вони, як зазвичай, не виконуються навіть в державному секторі (який в ринковій економіці децентрализован).
За допомогою програмування держава добивається серйозних структурних зрушень. Як правило, пріоритетні напрямки, передбачені програмою, фінансуються з бюджету.
Непрямі форми державного втручання-це опосередкований вплив держави на сукупний попит і сукупна пропозиція. Серед них найважливіше значення мають наступні:
. Кредитно-фінансова система;
. Податкова система.
Кредитно-фінансова система, що використовує облікову ставку, операції на відкритому ринку і систему обов'язкового резервування. Облікова ставка-це відсоток за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам. Залежно від стану економіки держава проводить політику «дорогих» (ставка підвищується) або «дешевих» (ставка знижується) грошей, стримуючи або стимулюючи економічне зростання. Операції на відкритому ринку-це купівля-продаж державних цінних паперів. Підвищуючи або знижуючи прибутковість «своїх» цінних паперів, держава або збільшує загальну масу грошей, зайнятих у виробництві, або зменшує її [2, с. 60-61].
Іншим інструментом непрямого регулювання економіки є податкова система.
Збільшуючи або зменшуючи податкову ставку, держава впливає на розмір доходів, які використовуються у виробництві. Крім того, багато податки є ціноутворюючим фактором. Тому їх зміну безпосередньо відбивається на цінах товарів і послуг.
Інвестиційна модель Дж. М. Кейнса
З часів зародження економіки,
одна з напруженіших дискусій ведеться навколо питання: чи існує в економіці
тенденція про довгострокову рівновагу з повною зайнятістю. Застосовуючи
сучасну економічну мову, визначимо "як класичні теорії і ...
Суспільні блага
Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи
тварина, повноцінно живе чи існує тільки при дотриманні нею чи навколишнім
світом визначених умов. Ці умови створюють консенсус, що відчувається як
задоволення, тому має місце говорити ...