Найбільший вплив „німецька історична школа” в сучасній економічній політології здійснила на наукову періодизацію - узагальнену характеристику об'єкта дослідження шляхом поділу процесу розвитку на якісно відмінні періоди, усвідомлення його структурної еволюції в кожний конкретний період розвитку. Питання періодизації історичного розвитку господарських систем є дискусійним у вітчизняній і зарубіжній історико-економічній науці. На сьогодні, після краху історичного експерименту „світової соціалістичної системи” та її еволюційної трансформації в капіталістичну систему під керівництвом бувших ідеологів марксистсько-ленінської політології, загальновизнаної обґрунтованої концепції періодизації, що охопила б усю історію людства, не існує [3].
Основою сучасних концепцій періодизації є розгляд зазначеної проблеми, по-перше, в контексті цілісного осмислення всесвітньо-історичного розвитку як соціокультурного процесу, що розглядається як система, складовими якої є економічна, соціально-політична, культурно-інформаційна сфери людської життєдіяльності, їх взаємопов'язана якісна трансформація, по-друге, через визнання ідеї багатофакторності соціокультурного, у тому числі історико-економічного процесу (відносин економічної власності, технологічного способу виробництва, рівня розвитку товарно-грошових відносин, способу управління та координації економічної діяльності тощо), по-третє, на основі системно-синергетичної концепції [11].
Представники німецької історичної школи (40-ві роки XIX ст. - 30-ті роки XX ст.) основним критерієм розвитку господарства визначали національний рівень відносної відокремленості господарських одиниць, спосіб розподілу та обміну життєвих благ (так звана мінова концепція) [2].
Б. Гільдебрант виокремив три стадії в історії господарства: "природне" натуральне господарство середніх віків, в умовах якого відсутній грошовий обіг і практикується обмін товару на товар; грошове господарство мануфактурного періоду, що характеризується поширенням грошей як посередника обміну; розвинене кредитне господарство, в якому обмін здійснюється переважно через кредит [9].
Основу періодизації К. Бюхера становила довжина шляху товару від виробника до споживача: самодостатнє (домашнє) натуральне господарство; міське господарство, в умовах якого продукт переходить безпосередньо від виробника до споживача через місцевий ринок; народне господарство, де панує національний ринок [6].
Згідно з концепцією В. Зомбарта [12] і М. Вебера [7] еволюцію економіки визначали індивідуальне, перехідне та соціальне господарства. Вчені обґрунтовували соціальний плюралізм (плюралізм факторів), що поєднує техніко-економічні, соціально-організаційні та соціально-психологічні чинники, проте надавали перевагу позаекономічним чинникам. Визначальним фактором формування капіталістичного суспільства М. Вебер вважав протестантську релігію, В. Зомбарт - війни, етнічні конфлікти, розкоші.
Світовий економічний розвиток, розроблений німецьким вченим К. Марксом у 40-х роках XIX ст. [10], трактувався як процес виникнення, розвитку та послідовної зміни таких стадій-формацій: первісної, докапіталістичної з азійським, античним, германським способами виробництва, капіталістичної з мануфактурним і індустріальним періодами та комуністичної. Базисною основою переходу від однієї формації до іншої К. Маркс вважав рівень розвитку способу виробництва - історично конкретної єдності продуктивних сил і виробничих відносин, стосовно яких держава, релігія, філософія, право, мораль тощо є похідними, своєрідними надбудовами. Марксизм характеризував економіку через відносини власності та статус праці, що еволюціонувала від рабської до селянської та найманої [10].
Сучасна українська та російська історико-філософська наука через 150 років переосмислює концепцію історичного прогресу К. Маркса, при цьому активно використовує історичний підхід „німецької історичної школи” в частині виокремлення „національно-індивідуальних” шляхів економічного розвитку різних культурних націй світу.
Ще у 70-80-х роках XX ст. науковці колишнього СРСР (Л.С. Васильєв, В.Ф. Теніт, І.М. Дьяконов, В.П. Ілюшечкін, М.Ю. Кобіщанов, Л. Куббель, Г.О. Мелікішвілі, Г.С. Померанець, А.І, Першиць, В.В. Cтpyeв, A.M. Хазанов) під впливом західних концепцій і на основі власних досліджень почали відмовлятися від традиційної для радянської науки п'ятичленної формаційної системи, опрацьовувати нові підходи щодо стадійності та полінійності історичного процесу, а їх погляди ґрунтувались на наявності таких умов [11]:
Неокейнсіанство та його особливості
Теорія
ефективного попиту Дж. М. Кейнса, викладена в його книзі "Загальна теорія
зайнятості, відсотка й грошей" (1936), стала найбільш важливою,
революційною подією в історії економічної думки Заходу міжвоєнних років.
Концеп ...
Історія розвитку макроекономічної науки
Є
області знань і життєвого досвіду, про яких, здається, може судити будь-кого з
нас. Крім політики, до таких сфер відносяться медицина і, звичайно ж,
економіка. Це не випадкове, адже економіка - наука емпірична, пов'язана з
практикою ...