Він також пропагував ідею «соціального миру» і суспільної рівноваги. Брентано рекомендував підприємцям надавати певні пільги робітникам, використовуючи для цього фабричне законодавство, профспілки, споживчу кооперацію, житлове будівництво тощо. Велику роль у поліпшенні становища робітничого класу він покладав на профспілки.
На відміну від своїх колег, Брентано заперечував визначальну роль держави в суспільному розвитку, а як прихильник реформістського напряму в соціальній політиці, він проголошував певні ідеї, спрямовані на пом’якшення соціального протистояння в суспільстві.
Монополізацію економіки Брентано розглядав як оздоровчий засіб економічного розвитку. Він увійшов у історію економічної науки як один з ідеологів таких об’єднань, як картелі, убачаючи в них найважливіший засіб стабілізації економіки.
К. Бюхер (1847-1930) [6].
Значний внесок у економічну науку зробили й інші представники німецької історичної школи, зокрема К. Бюхер - автор відомої книжки «Піднесення національної економіки» (1893). У цій праці він простежує еволюцію розвитку народів Західної і Середньої Європи.
З позицій мінової концепції Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:
· замкнуте домашнє господарство (без обміну);
· міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);
· народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).
Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, у нього є обмін.
В. Зомбарт (1863-1941)[12] і М. Вебер (1864-1920)[7].
Послідовниками і представниками нової історичної школи вважають В. Зомбарта (1863-1941) і М. Вебера (1864-1920). Вони продовжують пошук засобів удосконалення суспільства, намагаючись теоретично розв’язати нагальні соціальні проблеми.
Усі автори, які дотримувались історичних традицій у дослідженнях, обов’язковою умовою поступального розвитку вважали створення державою сприятливого середовища для такого розвитку. Як складові соціального середовища розглядалися право, релігія, традиції, мораль, рівень освіти та суспільна ідеологія.
Так, Зомбарт присвячував свої праці проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб’єктів народного господарства. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою чергу, збагачення веде до змін у суспільній психології (інколи негативних, запобігати яким - завдання держави).
Тут необхідно наголосити на суттєвому моменті: в економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нацизму. Це зумовлено тим, що він, звертаючись до ідей Ф. Ліста, намагається обґрунтувати тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю, психології, яка, на його думку, є основою істинної конкуренції - протистояння держав і націй. Він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір».
Варто замислитись над цією тезою Зомбарта, проаналізувати її та дати їй оцінку, спираючись на приклади розвитку сучасного глобального світу.
Дещо іншим є об’єкт дослідження у Вебера. Він також присвячує свої праці (найвідоміша з яких «Протестантська етика і дух капіталізму») дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів. Він звертає увагу на основоположні ідеї вчень Лютера і Кальвіна, згідно з якими своїм поступальним розвитком суспільство завдячує економічній діяльності, котра є лише однією з багатьох форм виконання людиною своїх обов’язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.
Слід визнати, що праці Вебера були важливим внеском у розвиток історичної традиції. Вони давали якнайповніше уявлення про особливості національної політичної економії, згідно з якою менталітет нації, суспільна мораль визначають форми економічних відносин. Вебера часто називають батьком сучасного інституціоналізму.
Р. Штаммлер (1856-1938) та Р. Штольцман (1852-1930) [4].
Резерви підвищення продуктивності праці на підприємстві
економічна продуктивність праця
Вихід України з економічної кризи і вирішення
стратегічних завдань щодо розвитку національної економіки, можливі за умови
значного підвищення ефективності всієї сукупної праці суспільства. Від цього
залеж ...
Стратегія сталого розвитку економіки України
План
Маршалла (англ. Marshall Plan) - це програма економічної допомоги Європі після
Другої світової війни, висунута у 1947 держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом
(вступила в дію у квітні 1948) [13].
Однією
з цілей програми була п ...