Основні економічні теорії розвитку та регулювання господарських систем економістів «нової німецької історичної школи»

Наступний етап еволюції історичної традиції в Німеччині також був пов’язаний із особливим періодом розвитку німецького суспільства - монополізацією економіки, що спричинила різку поляризацію доходів населення, і внаслідок цього загострення класових суперечностей. Формування нової історичної школи було покликане до життя необхідністю теоретичного обґрунтування способів розв’язання соціальних проблем. У 70-80-ті pp. XIX ст. у Німеччині виникла так звана нова або молода історична школа [1].

Для історичної школи (на відміну від класичної) соціальне питання ніколи не залишалось поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Тому проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).

На противагу старій історичній школі "нові історики" не обмежувались обґрунтуванням необхідності застосування історичного методу в економічних дослідженнях, а широко використовували його на практиці. Заперечуючи класичний (неокласичний) підхід до аналізу економічних процесів та явищ, вони стверджували, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом дедуктивних, логічних обґрунтувань, а потребують емпіричних спостережень, індукції та дослідження народного господарства у конкретних реаліях його історичного розвитку [15].

Ядро "першої хвилі" теоретичних надбань нової історичної школи становили твори Г. Шмоллера (1838-1917), Л. Брентано (1844-1931), К. Бюхера (1847-1930), А. Вагнера (1835-1917) та інших вчених, які поставили перед собою завдання, поглибивши та розвинувши історичний метод, дослідити на його основі господарські явища і процеси з метою вирішення практичних проблем формування економічної політики, адекватної реаліям економічного розвитку нації.

Фундатори нової історичної школи, яка виникла в Німеччині в 70-х рр. ХІХ ст., Г. Шмоллер (1838-1917), Л. Брентано (1844-1931) і К. Бюхер (1847-1930), орієнтуючись на проблеми сучасності (що характерно для історичного методу), з самого початку взяли собі за мету створити в межах національної політичної економії особливу галузь - основи соціальної політики. Вони виходили з того, що [14]:

· політична економія є наукою про соціальне господарство;

· детермінантою економічного розвитку є соціальне середовище, його стан;

· формування сприятливого соціального середовища - функція держави;

· сприятливе соціальне середовище - це таке, що базується на соціальній справедливості;

· розуміння соціальної справедливості у кожної нації своє, воно залежить від звичаїв, моралі та права, тобто не обмежується лише економічною справедливістю, що встановлюється в результаті конкурентної боротьби, як це було в класиків;

· можна свідомо перебудовувати відносини в суспільстві, пом’якшувати соціальне напруження, поступово реформуючи соціальну сферу;

· основою реформування є цілеспрямована політика держави, відображена в правових актах.

Нова історична школа відобразила підвищену увагу вчених до соціальних інституцій, насамперед до держави як гаранта еволюційного розвитку суспільства, досягнення загальнонаціональної мети та соціальної рівноваги. Визначаючи правовий порядок основою історичного розвитку, "молоді історики" надавали важливого значення дослідженню правових норм, їх впливу на економічні відносини та господарський механізм. У конкретних економічних явищах вони вбачали відображення та матеріалізацію соціальної психології народу як головної рушійної сили розвитку суспільства.

На відміну від старої історичної школи, молода історична школа не була однорідною і розпалась з самого початку на дві течії [14]:

консервативну, яку очолив Г. Шмоллер - прихильник традиційних підвалин німецького суспільства, монархії та націоналізму;

буржуазно ліберальну, яку очолив Л. Брентано - прихильник поступового реформування буржуазного суспільства на шляху розвитку профспілкового руху та досягнення "класового миру".

Г. Шмоллер (1838-1917) [32].

Засновником нової історичної школи та лідером її консервативного напряму був видатний німецький економіст, професор Галльського, Страсбурзького та Берлінського університетів іноземний почесний член Петербурзької Академії наук (1901) Густав Шмоллер, автор праць "Основи загального учення про народне господарство" (1872), "Народне господарство, наука про народне господарство та її методи" (1897) та ін.

Подібні статті по економіці

Оновлення техніко-технологічної бази виробництва
Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються насамперед науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення ...

Планування діяльності промислового підприємства
Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації, які спільно виконують ту чи ту місію і діють на засаді певних правил і ...