У вітчизняній економічній теорії і практиці термін «інвестиції» почав уживатися на початку 90-х років ХХ століття, що пов’язано з початком ринкового реформування економіки країни. До того часу в країні з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» ототожнювалась як в економічній літературі так і на практиці з терміном «капітальні вкладення», які розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу.
В Україні та інших країнах з перехідною економікою поштовхом для розвитку теорії інвестицій стало проведення приватизації, процес становлення системи приватного підприємництва та конкуренції. Інвестиційна теорія формувалася одночасно з світовим ринком, який був започаткований завдяки Великим географічним відкриття XV-XVI ст. Ця обставина вплинула на формування інвестиційної теорії епохи меркантилізму (Томас Ман, Девід Юн, Джон Ло). З розвитком капіталізму, зокрема на його мануфактурній стадії - на перший план виступили проблеми виробництва. Таким чином заслуга у формуванні нового методу пізнання належала англійській класичній школі (Сміт, Рікардо, Мальтус). Далі еволюція інвестиційної теорії пройшла етапи стокгольмської школи (Кнут Віксель), неокласичної теорії (Пігу) та інституціонального підходу (Шумпетер).
Термін «інвестиції» першочергово ототожнюється з латинським «investire», що означає «облачати», «вкладати» або з англійським «investments», що означає «капітальні вкладення». У широкому розумінні цього слова інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення в майбутньому.
Широко розповсюдженою є інтерпретація інвестицій - як набору благ та цінностей, які вкладаються в підприємницьку діяльність із метою одержання доходу. Фактично під інвестиціями розуміють сукупність витрат, що реалізуються у формі цілеспрямованого вкладення капіталу на певний термін у різноманітні галузі і сфери економіки, в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку (доходу) і досягнення як індивідуальних цілей інвесторів, так і позитивного соціального ефекту.
Інновація і інноваційний процес є двома найважливішими поняттями в теорії інновацій. Термін інновація походить від латинського слова innovare, що означає «поновлюватися» або «змінюватися». В англійській мові використовуються споріднені слова «to innovate» (запроваджувати нове, робити зміни), «іnnovation» (нововведення), «innovator» (новатор). У відомому тлумачному англійському словнику термін «інновація» трактується як «…нова ідея або метод, що впроваджується на етапі виготовлення чогось…»[4, С. 56]. Згідно з Оксфордським Англійським Словником (OED) (1989, т 997-998) загальне поняття «введення новинок» та «представлення чогось нового» беруть свій початок ще у шістнадцятому столітті. Поняття інновації використовувалось також в контексті «політичної революції, повстання чи бунту», проте таке трактування категорії не використовується починаючи з вісімнадцятого століття. OED розглядає визначення інновації з точки зору «комерційного використання», а саме, «діяльність пов’язана із представленням нового товару на ринку; товар, який щойно з’явився на ринку». Отже, поняття інновації безпосередньо пов’язане з поняттям зміни, нового, реформи або ідеї, що розглядається як нова. У світовій практиці існує біля сотні різних визначень терміну «інновація».
Й.Шумпетер вводить поняття новатора, під яким розуміється підприємець, який вперше впроваджує «базисні інновації». Під ними він розуміє: 1) революційні зміни в техніці і технології, виготовлення нових товарів; 2) освоєння нових ринків чи 3) джерел сировини; 4) організаційно-управлінські нововведення. [2, с. 79]
Заслуга Шумпетера полягає в тому, що він зумів не тільки побачити, але й обґрунтувати виникнення зовсім нового, інноваційного типу розвитку. Світовий досвід ХХ-ХХІ ст. показує, що цей тип розвитку пов’язаний з цілим рядом складових, які його забезпечують, до того ж головним являються введення нових технологій і виробництво нових товарів. Перехід від старої продукції до нової потребує не тільки переходу до нової технології виробництва, але і удосконалення його організації, залучення нової висококваліфікованої робочої сили. [7, с. 112]
Організація оплати праці на підприємстві (на матеріалах ТОВ Олімп)
Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із
засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих
кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об’єктивною необхідністю
...
Техніко-економічні показники формувального відділення ливарного цеху
Литво є одним з найстаріших способів, яким
ще в старовині користувалися для виробництва металевих виробів - спочатку з
міді і бронзи, потім з чавуну, а пізніше із сталі та інших сплавів.
В нашій країні високими темпами ростуть
об'єм ...