Розділи економіки

Системи інвестицій поняття, структура, принципи функціонування

Процес розвитку ринкових відносин зумовлює необхідність подальшого дослідження організаційно-економічних умов здійснення інвестиційної діяльності, формування і використання інвестиційного потенціалу та удосконалення методів забезпечення його активізації. Практична значимість упровадження досягнень науково-технічного прогресу і реалізації стратегії економічного та соціального розвитку регіонів потребує комплексного підходу до вирішення цих проблем.

Актуальність окреслених теоретичних, методичних і практичних питань інвестування в умовах розвитку ринкових відносин визначили мету та завдання статті.

У практичній діяльності зарубіжних фірм, в економічній літературі інвестиції трактуються широко і розуміють їх як будь-які кошти, що забезпечують одержання прибутку.

Для умов, в яких діють зарубіжні інвестори, таке визначення інвестицій є найбільш прийнятним. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання техніки, обладнання, поповнення предметів праці, а й на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо. В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України "Про інвестиційну діяльність" поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Основні напрями інвестицій - це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об'єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади, придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, "ноу-хау", інтелектуальні цінності, майнові права тощо), придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств , інших господарських одиниць).

Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи:

виробничі інвестиції - вкладення у виробничі ресурси (основні засоби і предмети праці);

фінансові інвестиції - вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, придбання паїв тощо;

інтелектуальні інвестиції - вкладення коштів у об'єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення нових технологій або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

У масштабах держави пріоритетними для інвестицій є ті галузі та виробництва, яким притаманний істотний мультиплікативний ефект (наприклад, сільське господарство, або переробні галузі АПК).

Завдяки такому ефекту розвиток указаних галузей справляє позитивний вплив на економічне зростання суміжних галузей і виробництв.

Аграрні підприємства з метою ефективного функціонування здійснюють інвестиційну діяльність, що являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій. Як суб'єкти такої діяльності, аграрні підприємства самостійно визначають напрями, види й обсяги інвестицій, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців і учасника інвестиційної діяльності.

Слід зазначити, що з метою організації бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів поняття інвестиційної діяльності згідно з П(С) БО 4 "Звіт про фінансові результати" трактується модифіковано. Зокрема, інвестиційна діяльність розглядається як така, що пов'язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, а також із здійсненням тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Як бачимо, тут інвестиційна діяльність включає в себе і реалізацію необоротних активів. Це виходить за межі усталеного розуміння даного поняття. Відповідно до такого трактування інвестиційної діяльності до її напрямів, згідно з указаним стандартом, крім придбання основних засобів, нематеріальних активів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів тощо, відносять надходження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб'єктом господарювання, а також грошові надходження у формі дивідендів, від повернення позик, від ф'ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати коштів за такими контрактами (за винятком тих контрактів, які укладаються для основної діяльності підприємства). Такі грошові надходження не мають прямого відношення до інвестиційної діяльності як такої, а лише певне опосередковане відношення. Тому в подальшому викладі матеріалу по даній темі інвестиційна діяльність розглядатиметься в усталеному розумінні цього поняття, тобто з орієнтацією на економічну ефективність цієї діяльності.

У процесі інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснювати реінвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту. Реінвестиції можуть спрямовуватися на заміну фізично і морально зношених основних засобів початкового інвестиційного проекту, модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конкурентоспроможність продукції та її доходність тощо.

Держава може регулювати інвестиційну діяльність підприємств проведенням кредитної та амортизаційної політик, наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик, а також податковою політикою шляхом диференціації суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг тощо.

Аграрні підприємства можуть здійснювати за індивідуальними ліцензіями інвестиції і за межами України за різними напрямами. Головними з них є створення спільних підприємств з іноземними юридичними і фізичними особами на їх території, придбання частки у діючих іноземних підприємств або придбання за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам.

Важливим напрямом інвестиційної діяльності підприємств за межами України є придбання за кордоном нерухомого і рухомого майна, акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, придбання в них будь-яких прав інтелектуальної власності.

Розрізняють такі джерела фінансування інвестицій: власні,позичкові, залучені і бюджетні.

До власних джерел аграрних підприємств-інвесторів відносять прибуток, амортизацію, грошові надходження від реалізації вибракуваної худоби з основного стада, виручку від ліквідації основних засобів, страхові відшкодування за основні засоби, вибулі внаслідок стихійного лиха.

Позичкові джерела фінансування представлені облігаційними позиками, банківськими та бюджетними кредитами, а залучені - коштами, одержаними від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян або юридичних осіб.

Бюджетні інвестиційні асигнування здійснюються державою частково або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток сільського господарства, наприклад у меліорацію. Крім названих джерел фінансування інвестицій, підприємства можуть використовувати благодійні внески, пожертвування інших юридичних і фізичних осіб.

Більшість зазначених джерел фінансування інвестицій формуються в процесі фінансової діяльності підприємства, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу. До такої діяльності, зокрема, відносять одержання грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій, що зумовлює збільшення власного капіталу, одержання грошових коштів у результаті утворення боргових зобов'язань, що збільшують позичковий капітал (взяття кредиту, випуск облігацій, видачу векселів). Водночас складовою цієї діяльності є виплата грошових коштів для погашення раніше отриманих позик, виплата дивідендів грошима, викуп раніше випущених підприємством акцій та ін.

Фактична величина інвестицій підприємства залежить від його інвестиційного потенціалу. Він визначається підсумовуванням чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, позичкових і залучених коштів. Чистий прибуток, взятий разом з амортизаційними відрахуваннями, називають грошовим потоком підприємства.

Слід зазначити, що підприємства-інвестори, згідно з існуючим в Україні законодавством, можуть здійснювати інвестиції за кордоном виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих і облікованих на рахунках бухгалтерського балансу для означених цілей.

З метою залучення додаткових джерел інвестування для здійснення прогресивних структурних перетворень в економіці України, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств в енергоносіях і сировині, ліквідації існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку України, розвитку її потужного експортного потенціалу прийнято закон "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", яким передбачається стимулювання вкладень іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки держави за рахунок надання податкових пільг і страхових гарантій щодо найефективніших інвестиційних проектів.

Серед таких пріоритетних сфер для іноземного інвестування провідне місце займає агропромисловий комплекс. Основними напрямами такого інвестування в цю сферу є впровадження високопродуктивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та утримання худоби, налагодження випуску ефективних хімічних засобів захисту тварин і рослин, оновлення та модернізація на базі новітніх технологій підприємств переробної й харчової промисловості, випуск обладнання для масложирової, м'ясо- молочної, борошно-мельно-круп'яної та хлібопекарської промисловості, міні-цехів фермерських господарств, розвиток сільськогосподарського машинобудування, сировинної бази для виробництва тари та пакувальних матеріалів.

Основними формами здійснення прямих іноземних інвестицій в АПК України є створення спільних підприємств; створення іноземним інвестором власних дочірніх підприємств (філій); укладання ліцензійних угод з вітчизняними підприємствами, згідно з якими останні набувають право на використання нової технології виробництва товару; придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних підприємств - емітентів (портфельні іноземні інвестиції); придбання контрольних пакетів акцій у вітчизняних підприємств (пряма купівля, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо).

Іноземні інвестиції повинні забезпечити впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції і раціональному використанню сировинної бази України.

Важливою вимогою для іноземних інвестицій є також і те, що продукція підприємств, створена за їх участю, має бути конкурентоспроможною на міжнародному ринку.

    Подібні статті по економіці

    Регіональний розвиток і розміщення залізничного транспорту України
    За своїми природними географічними умовами Україна належить до держав, які мають всі необхідні дані для торгових контактів із зарубіжними країнами через залізничний транспорт. Сама доля подарувала нашій країні вигідне географічне полож ...

    Планування собівартості продукції в умовах підприємництва
    У сучасній, швидко змінній, обстановці переходу до ринку управлінню підприємства необхідно постійно проводити аналіз діяльності фірми для ухвалення управлінських рішень. Для аналізу і ухвалення рішень необхідна початкова інформація, та ...

    Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2018 рік.