Розділи економіки

Суспільні блага

Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи тварина, повноцінно живе чи існує тільки при дотриманні нею чи навколишнім світом визначених умов. Ці умови створюють консенсус, що відчувається як задоволення, тому має місце говорити про границю споживання, такому стані всіх людей, при якому їхні потреби в благах максимально насичені. І в сучасний час потреби в красивому одязі, вишуканій їжі, у погоні за модою і престижем актуальні, і від них залежать зайнятість на ринку праці, розвиток як великого, так і малого бізнесу.

Задоволення потреб – це ціль будь-якої діяльності людини. Вона працює, щоб забезпечити собі харчування, одяг, відпочинок, розваги тобто ті блага, що потрібні в житті. І навіть діяння, що, здавалося б, не несе ніякої користі для людини, насправді має причину. Наприклад, милостиня, для того, хто її дає, є задоволенням його вищих потреб, зв'язаних з його психікою.

Людина без потреб – мертва людина.

Мільйони років еволюції можна звести до декількох років розвитку людини, і тим самим спростити розуміння відмінності вищих і нижчих потреб (вторинних і первинних). Ці поняття відрізняє те, що відрізняє людину від тварини, тобто розум. При народженні людина випробує тільки первинні потреби. Проходять мільйони років еволюції чи лічені роки соціалізації людини й істота з низьким рівнем розвитку перетворюється у високоорганізовану. Одним з основних ознак цього перетворення є поява на визначеному етапі вищих потреб.

Потреби суспільства - це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективні звички, тобто те, що прийшло від наших предків, і укоренилося в суспільстві настільки сильно, що існує в підсвідомості. Цим і цікаві потреби, що залежать від підсвідомості, що не піддаються аналізу, розглядаючи конкретний індивід. Їх необхідно розглядати глобально, щодо суспільства.

Для задоволення потреб необхідні блага. Відповідно економічні потреби це ті, для задоволення яких необхідні економічні блага. Іншими словами економічні потреби – та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок, що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б його первинних потреб. Люба людина, будь то знаменитість, учений, співак, музикант, політик, президент насамперед залежить від свого природного початку, а значить стосується економічного життя суспільства, і не може створювати, діяти, керувати не стосуючись економічної сфери.

1. Особливості приватних та суспільних благ

Стан почуття недостачі характерно для будь-якої людини. Спочатку цей стан носить розпливчастий характер, точно неясна причина такого стану, але на наступному етапі він конкретизується, і стає ясно які саме товари чи послуги необхідні. Таке почуття залежить від внутрішнього світу конкретної особистості. В останній входять смакові переваги, виховання, національні, історичні передумови, географічні умови.

Благо – це потреба в якому-небудь благу, що має корисність для конкретної людини. У такому широкому змісті потреби є предметом дослідження не тільки суспільних, але і природничих наук, зокрема біології, психології, медицини.

Біологія, наприклад, вивчає аспект благ, зв'язаний з обміном речовин у живому організмі і підтримкою його життєдіяльності.

Психологія розглядає блага як особливий психічний стан індивіда, що відчувається їм незадоволеність, що відбивається на психіці людини як результат невідповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами діяльності.

Суспільні науки вивчають соціально-економічний аспект благ. Економічна наука, зокрема, досліджує суспільні потреби.

Суспільні блага

– потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.

Суспільні блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).

Блага суспільства

визначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.

З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.

Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях – цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.

Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.

Особисті блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.

Будучи категорією суспільної свідомості, особисті потреби виступають і як специфічна економічна категорія, що виражає суспільні відносини межу людьми з приводу виробництва, обміну і використання матеріальних і духовних благ і послуг.

Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини. Остання в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.

З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим фактором формування особистих потреб. Чим вона ширше і багатогранніше, тим різноманітніше, більші потреби людини і тим у кінцевому рахунку повніше вони задовольняються.

Задоволення потреб шляхом так називаного пасивного споживання, не зв'язаного з активною діяльністю індивіда як члена суспільства, економічного суб'єкта, неминуче веде до їх знецінення. Тому саме сама активна діяльність людини є чинником росту потреб, їхнього якісного удосконалювання, стимулює прояв закону зростаючих потреб.

У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі та згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб’єкти із процесу усуваються. До того ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобто виробники намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб’єкти приймають самостійні рішення (у відповідності із власними уподобаннями та фінансовими можливостями) про те, якими мають бути обсяг та структура їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару, яку економічний суб’єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від його купівельної спроможності.

В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існує індивідуальне право власності, є так звані “суспільні”, або колективні блага.

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

1. Неможливість виключення будь якого об’єкта із споживання (невинятковість). Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.

2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні.

Невиняткові товари не обов’язково загальнонаціональні за характером. Якщо облдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками, виграють всі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль одному споживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити саме цей автомобіль – отже, автомобіль є винятковим благом (як і конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватись.

Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, але може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливо впливають на якість повітря і на здатність інших людей повною мірою користуватися ним.

Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за нульових граничних витрат – жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.

Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк – частина громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в’їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі.

У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

Розглянемо такий приклад:

Грн.

5000 Затрати на боротьбу із шкідниками з повітря

A

10 С Затрати на індивідуальну боротьбу

К

0,5 F E

Кількість знищених

шкідників

Q1 Q2 B

Рис. 1. Переваги колективного надання суспільних благ.

В певному населеному пункті проживає 10000 сімей, картопляним ділянкам яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків. Виникає питання, як краще з ним боротися – індивідуально чи колективно? (Див. рис. 1).

Припустимо, що АВ – крива попиту на заходи щодо знищення шкідників. Ці заходи можуть бути проведені кожним домогосподарством індивідуально, і на таке разове знищення шкідників на своїй ділянці необхідно, скажімо 10 грн., при цьому кількість знищених шкідників складатиме Q1. Із шкідниками можна боротись з повітря, але тоді проведення одного колективного заходу обійдеться в 5000 грн., що в розрахунку на одну сім’ю (при відсутності негативних наслідків) складе 0,5 грн. За такої ціни обсяг попиту на благо буде дорівнювати Q2.

У даному випадку мова йде про суспільне благо: при обпиленні з повітря немає суперництва в споживанні і неможливо нікого виключити із споживання. Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється площею FKCE. Цей виграш є стимулом для прийняття колективного рішення.

У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).

Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема “зайців” (люди діють як пасажири -“зайці”, розуміючи цінність програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію про свої уподобання?

Голосування значно поширене при розв’язанні проблеми розподілу. Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямим голосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують голосуванням обраних ними законодавців (система представницької демократії). Багато з референдумів місцевого або державного рівня ґрунтується на принципі голосування за правилом більшості: кожна особа має один голос, а перемагає той із кандидатів (або той із пунктів), який отримує більше від 50% голосів.

Розглянемо те, як голосування за правилом більшості визначає політику в галузі державної освіти. На рис.2. розглянуто уподобання щодо витрат на освіту (на кожного учня) трьох громадян, що є представниками трьох однакових груп людей, які проживають в районі даної школи.

Крива Б1 розкриває бажання першого громадянина платити за освіту, без урахування жодного з необхідних до сплати податків. Бажання платити на кожному із рівнів витрат відображає максимальну суму, яку громадянин платитиме за право користування благом на даному рівні, вважаючи це вигіднішим ніж не платити взагалі.

Бажання

платити СБ

(в дол.)

Б1 Б2 Б3

0$ 600$ 1200$ 2400$ Витрати на освіту (на учня)

Рис. 2. Визначення рівня витрат на освіту.

Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат. Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку висхідна, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низьким рівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від 600 дол. На учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім’ї, зростає нижчими темпами, так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт, рівень витрат стає таким високим (2400 дол. на учня), що громадянин залишається байдужим щодо оплати на цьому рівні або несплати взагалі.

Крива Б2, яка характеризує бажання платити другого громадянина (без урахування податків) має таку саму форму, але досягає максимуму на рівні 1200 дол. на учня. Крива Б3 – бажання платити третього громадянина – досягає піку при 1800 дол. на учня.

Суцільна лінія СБ відображає сукупне бажання платити за освіту – додавання кривих Б1, Б2 та Б3 по вертикалі. Крива СБ – це міра максимальної кількості, яку всі троє громадян готові заплатити за користування кожним з рівнів. Як показано на рис. 1, сукупне бажання платити максимізується за рівня витрат 1200 дол. на учня. Оскільки крива СБ вимірює вигоду від витрат без урахування податків, що накладаються за таких витрат, точка максимуму, 1200 дол. на учня, також відображає ефективний рівень витрат.

Чи можна голосуванням за правилом більшості досягти ефективного результату в цьому разі? Припустимо, що громадськість голосує щодо доцільності витрат 1200 дол. проти 600 дол. на учня. Перший громадянин проголосує за 600 дол., але два інших голосуватимуть за 1200 дол., що за правилом більшості буде ухвалено. Таким чином, 1200 дол. відображає найпривабливішу альтернативу для середнього голосуючого – громадянина із середніми уподобаннями. При голосуванні за правилом більшості рівень витрат, бажаний для середнього голосуючого, завжди буде у вигіднішому становищі, ніж будь-який альтернативний.

Але чи буде вибір середнього голосуючого ефективним рівнем витрат? У даному разі так, оскільки 1200 дол. – це ефективний рівень. Але уподобання середнього голосуючого часто не збігаються з ефективним рівнем витрат. Припустимо, що вибір третього громадянина збігається із вибором другого. Тоді вибір середнього голосуючого все одно залишиться 1200 дол. на учня, але ефективний рівень витрат при цьому буде нижчим від 1200 дол. (оскільки ефективний рівень – це середнє арифметичне виборів усіх трьох громадян). У цьому разі правило більшості приведе до надмірних витрат на освіту. А якби ми повернули приклад таким чином, що вибори першого і другого громадян збіглися, правило більшості спричинило б надто високий рівень витрат на освіту.

Отже, голосування за правилом більшості дає змогу за вибором середнього голосуючого визначати результат референдуму, але цей результат не обов’язково ефективний.

    Подібні статті по економіці

    Роль зайнятості у забезпеченні економічного зростання
    Забезпечення життєдіяльності суспільства і розвитку особистості як функції зайнятості здійснюється на ринку праці через фази відтворення трудових ресурсів: формування, розподіл, перерозподіл та використання. У свою чергу, тільки через ...

    Статистичний аналіз виробництва зерна в господарствах Барвінківського району Харківської області
    Сільське господарство є життєво необхідним видом економічної діяльності народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господ ...

    Якісна економічна теорія на сайті www.uaeconomic.com : © 2018 рік.